Начальник снайперської служби Збройних Сил України про український армійський снайпінг та перспективи його розвитку.
Снайпер може тримати під контролем велику територію, наводити артилерію і навіть авіацію
– Чому ви розпочали розвивати снайпінг, які його переваги?
– Наша армія нині не настільки технологічна, як того хотілося б. У нас не такий великий флот ударних безпілотників, і не так багато поки є підрозділів, здатних виконувати завдання у відриві від своїх військ і наносити болісні удари противнику.
А от маючи снайпера, ми отримуємо інструмент, який не тільки здатний вразити якусь певну ціль. Цей інструмент забезпечено значно кращими засобами спостереження, ніж будь-якого піхотинця. Скажемо так, снайпер має функції, що пересікаються з розвідкою. Але, на відміну від неї, ми можемо зі значно меншим ризиком шкодити, наприклад, ворожим передовим пунктам. Розвідники деколи вступають у безпосередній контакт із противником, проникають у район посиленої охорони, зону мінування, потрапляють на об’єкти ворога або максимально наближуються до них, проводять там диверсії, а потім відходять, скинувши переслідування. І знову ж таки – через мінні поля та територію підвищеної уваги.
Снайпер із нашим озброєнням і спорядженням та системою снайпінгу, яку ми будуємо, здатний наносити втрати противнику з дистанції понад кілометр. І дуже складно визначити, звідки взагалі ведеться цей вогонь, шкоду від якого можна практично порівняти зі збитком від цілої диверсійної групи. Але снайпер не бере «язика», не захоплює об’єкти. Тобто розвідка і диверсанти залишаться, скажімо так, у своїй ніші досить незрушно.
Та от прикрити тих же розвідників вогнем з дистанції, «потурбувати» передові командні пункти, склади, лінії забезпечення, не виходячи на ці лінії, не ставлячи там мінних загороджень, і, найголовніше, уникнути виявлення – це досить серйозно.
– Що ще можуть ваші підлеглі?
– Снайпер може тримати під контролем дуже великі території. Встановивши, наприклад, вежі довкола військових об’єктів ми, не ганяючи постійно моторизовані й піші патрулі, здатні перекрити чималі площі. Це економія як людського, так і моторесурсу.
Снайпер може зупинити групу людей або транспортний засіб, «ненав’язливо» використовуючи «трасери» по курсу пересування, поки туди висунеться група швидкого реагування. До того ж, спроможності засобів вогневого ураження снайпера значно перевищують характеристики стрілецького озброєння будь-якого нашого або закордонного спецпідрозділу.
Снайпера варто застосовувати у величезній кількості операцій, починаючи від уже звичного «снайперського терору» до досить специфічних завдань. Наприклад, у тому різновиді снайпінгу, який нині розвиваємо, снайпер ще й наводитиме артилерію.
– Які ще перспективи розвитку є для наших «влучних стрільців»?
– Надалі сподіваємося вивести їх і на авіаційне коригування. Спробуємо готувати наших стрільців краще, аніж вишколюють західних фахівців. Маю на увазі те, що вони зможуть коригувати лазерною підсвіткою керовані боєприпаси. Скажімо так, вершину піраміди розвитку українського снайпінгу ми ще не заточили, вона іще досить широка. Тобто все нове у світовому снайпінгу вплітатимемо у підготовку і систему застосування наших фахівців.
Професіонал на мільйон
– За такого широкого спектру завдань, який хочуть віддати снайперам, скільки ж їх має бути?
– З моєї точки зору, як профільного спеціаліста, я хотів би максимально «наситити» ЗСУ снайперами. І в тих об’ємах, які ми здатні фінансово забезпечити. Адже один наш професіонал, образно кажучи, носить з собою мінімум мільйон гривень. Приміром, потрібний нам якісний далекомір коштує приблизно 300 тисяч гривень. Словом, снайпер – інструмент універсальний, і чим більше їх матимемо, тим більше одночасних точок застосування зможемо організувати.
– У механізованій бригаді мають бути снайперські взвод, рота чи більший підрозділ?
– У деяких країнах-партнерах снайперські взводи є при кожному батальйоні. Ми вже вводимо у батальйон свій невеличкий снайперський підрозділ. Окрім марксменів (Марксмен – по суті, піхотний снайпер, спеціально підготовлений боєць з оптикою на зброї. Його цілі – на відстанях 500–700 метрів. Діє безпосередньо з підрозділом. Класичний снайпер «працює» від 700 метрів і вище вже з професійними гвинтівками, зокрема і крупнокаліберними – Авт.), яких ми даємо в кожне відділення, і даємо йому свій інструмент, спеціалізований, який працюватиме в його інтересах. Комбат не повинен чекати від вищого командування виділення таких спеціалістів.
– Якщо те, чого ви хочете, досягнути, оцінити за десятибальною шкалою. Ну, нехай у 2014-му ми були десь на одиниці…
– Я би сказав мінус два навіть.
Дефіцит – людина, із потрібними базовими кондиціями. Це не тільки стрільба, а й відповідне сприйняття світу.
– …окей. Тоді, де ми сьогодні?
– Мабуть, нині у нас ще одиниця… Для побудови бажаної системи недостатньо мати спорядження і обладнання. Нам потрібна ще й людина з відповідними параметрами. А це, в сучасних умовах, найскладніший ресурс.
В Україні є гроші – ми поступово наповнюємо армію потрібним обладнанням. Звісно, є певні законодавчі труднощі, дещо неповоротка система документообігу. Але це все вирішується – папери можна переписати, систему змінити. Дефіцит – людина, із потрібними базовими кондиціями. Це не тільки стрільба, а й відповідне сприйняття світу. Щоб ви розуміли, наведу приблизні дані – відсів зі школи снайперів у попередні роки становив понад 75%.
Квазімала бойова одиниця
– Це питання методики відбору і підготовки?
– Загалом контингент, який можна вивести на достатній рівень за декілька років, є. Але, по-перше, наші люди йдуть на передову не через 3–4 роки, або взагалі ніколи, як в інших країнах, а тепер…
По-друге, зі снайпінгом є одна дуже цікава особливість. От, візьмемо підрозділ, наприклад, спецпризначення. Це, як не крути, група осіб. Їх здатність до бойової роботи оцінюється як чималий конгломерат індивідуальних спроможностей, цементований волею командира, якимись традиціями, навичками, системою підготовки… Дуже багато параметрів.
А снайпер – це квазімала окрема бойова одиниця. Навіть, якщо ми говоримо про снайперську пару, як мінімальну неподільну одиницю тактичного застосування, то це однак лише дві людини, які з усім повинні впоратися автономно. І таких людей загалом мало. Проте в армію, навіть за нинішнього рівня забезпечення, вони не завжди потрапляють – знаходять привабливіші пропозиції на ринку праці.
– Хто зі снайперів, на вашу думку, взяв верх на лінії зіткнення – ми чи противник?
– Питання складне, бо робота снайпера далеко не завжди підтверджується. Скажімо так, із сертифікованих снайперів, які пройшли підготовку в нашій школі, ми втратили трьох за два роки.
Це менше одного відсотка. Для часу, коли бойові завдання виконуються щоденно, статистично це небагато, але з точки зору цінності людського життя – дуже багато.
Це не саботаж, це така система…
Цю застарілу «паперову систему» слід міняти.
– Що з боєприпасами та гвинтівками?
– З цього року почали поставляти боєприпаси виробництва України. Зокрема, заводу «Зброяр». Вони пройшли випробування патрона в 308-му калібрі – й їх почали закуповувати.
Але надто довго тривають всі ці процедури. Цю застарілу «паперову систему» слід міняти. Наприклад, нам поставляють вітчизняні снайперські гвинтівки UAR 10. Випробування їх провели ще в 2016 році, а гвинтівки отримали лише нині. І це при тому, що всі були зацікавлені в поставках й не сиділи склавши руки. І виробники, і армія. Але з нашими керівними документами ця справа розтяглася на три роки. Це не саботаж, це така система.
– Поставки української зброї все ж розпочалися. Чи пришвидшить це підготовку?
– Це буде не настільки швидше, наскільки краще і якісніше. Снайпер – це не тільки стрільба. Але він отримуватиме бажаний нами настріл.
Скажу ще одну річ. У калібрі «308» ми практично закрили свої потреби. Уже йде розмова про відповідне озброєння цими гвинтівками і марксменів.
– Наскільки тривалим є вишкіл?
– Загальна підготовка снайпера розрахована на кілька років. Базова – нині триває три місяці. Це мінімум.
А потім ми їх «ведемо», спостерігаємо.
До нас можна потрапити тільки з військ, за рекомендацією командира
– Як потрапити до вашої школи?
– Із військкомату піти в школу снайперів взагалі неможливо.
До нас можна потрапити тільки з військ, за рекомендацією командира. Це, як мінімум, кандидат для служби у снайперському підрозділі. Загалом до нас йдуть люди, які прослужили щонайменше рік.
Є значний відсів після вступних тестів. 10 відсотків занять пропустив, наприклад, через хворобу – виключення зі школи. Пролежати на холоді 6-8 годин не кожен зможе… Але таким людям даємо шанс у подальшому. Головне, аби мотивація була, стрижень…