Взяти слухавку телефону не так просто, як здається — принаймні якщо запитати представників покоління Z. Сучасним молодим дорослим складно записатися на прийом, поставити запитання або поскаржитися на рахунок. А якщо їм усе ж удається залишити голосове повідомлення й отримати зворотний дзвінок — вони можуть просто не відповісти.
Прагнучи близькості, покоління Z водночас дедалі частіше уникає живого спілкування. Їхня тривожність у взаємодії вийшла далеко за межі «телефонофобії». Навіть розмови віч-на-віч тепер викликають спротив. Листування здається зручнішою альтернативою, але таке уникання має значно серйозніші наслідки, ніж багато хто усвідомлює. Що ж потрібно, аби змусити покоління Z знову говорити?
Читайте також: "Помиї ШІ" та "гниття мозку": настали останні дні соцмереж, а штучний інтелект зламає інтернет?
Соціальні наслідки мовчання
Соціальні наслідки небажання розмовляти очевидні. Бізнес уже починає хвилюватися, що молоді працівники не зможуть ефективно спілкуватися з колегами та клієнтами. Молоді люди почуваються самотнішими. Побачення стають рідкістю, а кола друзів — дедалі меншими.
Але проблема не зводиться лише до соціальної незграбності. Розмова — це важлива вправа для мозку, корисна складність, яка посилює наше мислення як у моменті, так і протягом усього життя. Молоді люди багато слухають інших через подкасти, YouTube, TikTok тощо, але це не дає такого ж когнітивного ефекту. Ментальні зусилля, необхідні для мовлення, значно більші, ніж для сприйняття чужої мови, а користь від говоріння перевищує користь від слухання.
Чому говорити так важливо
Переваги розмови численні. Обговорення власних цілей покращує концентрацію й здатність доводити справи до кінця. Спортсменів регулярно навчають говорити із самими собою, щоб посилити витривалість, фокус і настрій. Розмова про тему пришвидшує навчання і робить знання стійкішими. І вона продовжує «налаштовувати» наш мозок навіть у похилому віці — часте соціальне спілкування захищає від деменції.
Молоді люди, які уникають розмов, позбавляють себе всього цього. Ми ще не знаємо довгострокових наслідків втрати когнітивних, емоційних і соціальних переваг, пов’язаних із мовленням, але зв’язок між мовчанням і деменцією викликає занепокоєння.
Що спричинило уникання розмов?
Ймовірною причиною стала пандемія, яка позбавила молодь можливості тренувати соціальні навички саме в період переходу до дорослого життя. Віддалена робота ще більше зменшила практику живого спілкування й погіршила соціальні навички. Так зване «гелікоптерне батьківство» також прибирає багато дитячих викликів, що призводить до слабших навичок подолання труднощів і спілкування.
Для «надмірно розчищених» дорослих, які досі живуть удома, батьки часто залишаються готовими взяти на себе телефонні дзвінки та інші комунікаційні завдання. Це замкнене коло: люди, які не хочуть говорити, тягнуться до «безмовних» занять — дивляться в телефон, ходять із навушниками, — що відбиває у сторонніх бажання почати розмову.
Це не просто скарги старших поколінь
Може здатися, що це чергові нарікання старших на «зіпсовану молодь». Але подібні занепокоєння давно адресують і людям похилого віку, які багато дивляться телевізор, але мало говорять. Дослідники навіть запускають спеціальні програми, щоб заохотити літніх людей більше спілкуватися — з відчутною користю для когніції та настрою.
Молодим людям з покоління Z не потрібні такі ж інтервенції, але їм корисні досвіди, що дозволяють більше говорити. І це не означає одразу кидати їх у «глибоку воду» спілкування. Натомість можна дати настанови й практику, які підвищують навички та зменшують тривожність.
Що може допомогти
Заняття з мовлення, акторської майстерності чи імпровізації можуть бути корисними. В Університеті Вісконсин–Медісон, наприклад, існує програма, де студентів навчають дискусії, розглядаючи мовлення як навичку, якій можна навчитися. Курси на кшталт «Доросле життя 101» у школах і громадських центрах також навчають життєвих умінь, зокрема долання тривоги перед телефонними розмовами. Кар’єрні центри в університетах готують до співбесід, але могли б розширити підтримку й для інших робочих ситуацій — наприклад, нетворкінгу.
Живе спілкування — найскладніше, адже вимагає зорового контакту, чергування реплік та інших навичок. Програми розвитку розмовних умінь рідкісні, але мають бути значно поширенішими. Можливо, гейміфікація практики розмов допоможе мотивувати тих, хто уникає спілкування.
Потрібно більше простору для розмов
Окрім розвитку навичок, необхідно створювати більше простору для живого спілкування. Молоді люди часто очікують, що розмови будуть незручнішими, ніж вони є насправді — і практика допомагає скоригувати ці уявлення. Програми наставництва в бізнесі та громадських центрах — один із варіантів. Події на кшталт вікторин або вечорів настільних ігор дають тему й структуру для взаємодії.
Багато шкіл забороняють смартфони, щоб покращити навчання, і це створює можливість для розмов між учнями на перервах та під час обіду. Молоді люди, які відмовилися від смартфонів або відкладають їх на багато годин, повідомляють про кращий сон, міцніші дружні стосунки та більше живого спілкування.
Як і розмова, робота зі зміни культури для заохочення соціальної взаємодії — це корисна складність. І зусилля того варті.
Джерело - https://www.washingtonpost.com/opinions/2026/01/11...
Читайте також: "Юнармія": як Росія робить собі солдатів з українських дітей, яких в окупації залишилось 1,6 млн