Ні. У мене так само болить душа. Мені так само важко спостерігати за всім, що там відбувається. Але часом у мене просто не піднімається рука писати про те, як погано в Криму, знаючи, наскільки складна нині обстановка в Україні. Не від війни важка, а від бездарного керівництва, від продажності, від жадібності, від повної відсутності комунікації з громадянами України. Це стосується всієї нашої верхівки, яка не тільки не вибудовує відносин з українцями, які проживають у Криму, але і повністю ізолює себе від патріотів, які стали вимушеними переселенцями. Адже, по суті, на материк переїхали ті, хто є патріотом на 100%, чого не скажеш про дуже багатьох паспортизованих українців на материку.
Тим не менше, я хочу зупинитись на дуже важливій темі.
10 квітня – день вільної кримськотатарської журналістики. Саме в цей день у 1883 році видатний просвітитель, видавець і політик Ісмаїл Гаспринський видав перший номер газети «Переводчикъ-Терджиманъ».. Газета проіснувала 35 років і була найпопулярнішим тюркомовним виданням, матеріалами якого користувалися провідні видання світу, а сама газета випускалася в Персії, Китаї, Туреччині, Єгипті, Болгарії, Франції, Швейцарії, США.
«Кримськотатарський національний уряд покликаний забезпечити щастя і нормальну життєдіяльність не лише корінного народу, а й захищати всіх земляків, жителів півострова від узурпації, анархії і бунту, захищати їхнє життя і честь і вважає це своїм священним обов'язком».
23 лютого 1918 більшовики, поваливши кримськотатарський національний уряд, закрили газету «Терджиман».
До слова, у цей саме день ними в Севастополі був замордований, четвертований і викинутий у море Номан Челебіджихан, кримськотатарський політик і громадський діяч, перший голова уряду Кримської Народної Республіки, організатор I Курултаю кримськотатарського народу, перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі, Білорусі.
Я хочу, аби ви знали: кримськотатарський народ пережив важкі випробування в боротьбі за право жити на своїй землі. Одного разу я написала «кримськотатарський», через дефіс. Моя подруга, кримська татарка, мені сказала: «Лізо. «Кримськотатарський» пишеться разом. Як Крим невіддільний від татар, так і ми невіддільні від Криму. Ми – єдине ціле, ми вросли корінням у тіло нашої землі, тому ми нерозривні і пишемося також нерозривно. Кримськотатарський народ».
У Сімферополі судять кримських татар. Наталія Поклонська нескінченно задається питанням: «Чи правда, що вони вважають себе корінним народом, і чому?».
Є речі, які ніколи не стануть зрозумілими їй, її шанувальникам і босам. Як черв'як ніколи не зрозуміє лелеки, який завжди повертається до свого гнізда, як медуза ніколи не зрозуміє величі кримської сосни, що росте на голій скелі, так і «багатонаціональна російська нація» ніколи не зрозуміє душі, серця і генетичної пам'яті кримських татар. Вони завжди будуть повертатися на свою землю, до свого гнізда. Їхнє коріння проросте навіть на голій скелі. Тонким стеблом, тендітною гілочкою, молочною голкою, юним стовбуром і, врешті-решт, великою і сильною сосною. Що ближче до сонця розлога крона, то глибше підуть у скелю міцне, чіпке коріння.
Неможливо розділити неподільне.