Багато хвороб, якщо їх не лікувати, переходять у так звану хронічну форму. Політичну кризу намагалися подолати половинчастим рішенням – створенням фіктивної Парламентської більшості і сумнівного за обранням Уряду. Отже українська політична криза перейшла у хронічну форму, тому що її намагалися не вирішити, а приховати.
Заяви деяких політиків про подолання політичної кризи є неадекватними, оскільки не ґрунтуються на глибокому політичному аналізі та носять характер політичної змови за лаштунками публічної політики.
Причина продовження української політичної кризи у тому, що її основні причини не подолані, продовжують діяти і продовжують руйнувати Україну. Більше того, та частина правлячого класу, яку звинувачують у створенні засновків політичної кризи, не визнала своєї відповідальності.Нині ситуація в Україні гірша, ніж була до початку політичної кризи.
Якщо до початку політичної кризи існував непублічний олігархічний консенсус влади з олігархами, то політична криза змусила владу укласти фактично публічний союз з олігархами – створити так звану "ширку" в Парламенті. Легалізація нелегітимного олігархічного консенсусу знищує легітимний характер самої легальності в Україні.
Існує брехлива і досить блюзнірська позиція щодо суб'єктивних причин нинішньої політичної кризи:
1) політична криза почалася тому, що нібито нині вже опозиційні парламентські фракції, колишні учасники Парламентської Коаліції, хотіли перевиборів для задоволення владних амбіцій;
2) політична криза не була створена колишнім Урядом, навпаки, колишній Уряд робив усе для реформ і перемоги у війні, а його непопулярні кроки і призвели до втрати громадської підтримки;
3) Президент у цій політичній кризі тільки арбітр, він не є ані творцем цієї кризи, ані відповідачем за неї.
Допоки ця позиція транслюється деякою частиною правлячого класу, це означає, що справжні причини політичної кризи не усвідомлені і не подолані. В цьому сенсі політична криза в Україні триватиме до того моменту, допоки не будуть спочатку публічно усвідомлені причини цієї кризи більшістю правлячого класу та допоки політики, які дійсно призвели до цієї кризи, не будуть усунуті від влади.
Хронічна форма політичної кризи означає:
1) надзвичайно низький рівень легітимності всіх органів влади – Президента, Парламенту, Уряду, – а це означає неможливість ані заключення серйозних міжнародних угод Україною щодо війни на Донбасі, ані вирішення конституційних питань в Україні, ані отримання громадської підтримки на важливі рішення Парламенту, Уряду чи Президента на рівні держави;
2) дезорієнтація як громади так і політиків щодо дієздатності влади – ми постійно не будемо впевнені, що у нас є Парламентська Коаліція, що у нас працює ефективний Уряд, що у нас є діючий задля загального блага Президент;
3) постійні корупційні скандали всередині влади за відсутності дієвих Прокуратури та Суду;
4) постійні все більше і більше цинічні політичні торги всередині Парламенту, в яких так звана Парламентська Коаліція не зможе приймати бідь-яких важливих рішень і для прийняття яких постійно залучатимуться олігархічні парламентські групи, що зрештою серйозно посилить вплив олігархів на Парламент та Уряд і створить ситуацію повною неможливості реформ та деолігархізації;
5) наростання постреволюційного відчаю, апатії щодо подальших перспектив України і протестного потенціалу громади;
6) погіршення економічної ситуації в Україні, продовження територіальної фрагментації країни та подальша втрата владою контролю над країною та ситуацією.Політична криза продовжується. Неадекватні оцінки деяких політиків щодо нібито закінчення кризи нікого не переконують.
Перевибори Парламенту та Президента невідворотні.