Свого часу фундатор Російської імперії Петро Перший спочатку в однойменному романі двічі лауреата Сталінської премії Олексія Толстого, а через 43 роки після публікації — в фільмі «На початку славетних справ» Сергія Герасимова, наголосив: «Ми — держава європейська!» Звісно, мав на увазі Росію. Але 17 травня 2016 року Україна визначила місце держави Російської на законодавчому рівні. Всупереч заявам царя Петра, наша Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Ним аудіовізуальний продукт російського виробництва європейським уже не є.
Це передбачає вилучити створений у Росії контент із квоти європейського продукту на телебаченні та радіо. Раніше голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики й одна з авторок ухваленого закону Вікторія Сюмар заявила: російський телепродукт не відповідає європейським стандартам, до яких прагне Україна. Тому не може розглядатися як європейський. Отже, його показ на українських телеканалах має підлягати квотуванню за законом.
Подібна оцінка виробленого Росією контенту насправді відповідає його змісту, й Росія сама це визнає. Так звана «проєвропейська» орієнтація, яку цареві Петру на його батьківщині активно приписували навіть за Сталіна і, між іншим, з його благословення (Толстой писав роман на особисте замовлення свого диктатора), в нинішній Росії давно не в моді. Держава, визнана в Україні агресором, офіційно протиставляє себе Європі. Критика європейських та загалом західних цінностей є в РФ фактично складовою державної політики. Європу російські ідеологи зневажають. Термін «Гейропа» — російського авторства.
Тому логіка у відділенні російського контенту від європейського очевидна й залізна. Для чого нам розглядати російське і європейське в одному пакеті, якщо самі росіяни протиставляють себе Європі? Ми прирівнюємо до світоглядних європейців тих, хто сам не хоче до них належати, обираючи «русский мир» та розв’язуючи заради нього кровопролитні війни на континенті.
До чого зобов’язує керівників та власників українських телеканалів та радіостанцій ухвалений закон після вступу його в силу? Відомий журналістВіталій Портников, пояснюючи це, випромінює оптимізм: «Доведеться розвивати власну індустрію. Доведеться приділяти більше уваги програмам справжніх європейських країн, котрі дотримуються тих самий цивілізаційних — і, між іншим, індустріальних — стандартів».
На перший погляд, пан Портников має рацію. Адже після 3 липня 2016 року, коли вступив у дію «закон Денисенка — Княжицького» про заборону російських серіалів та фільмів в ефірі українського ТБ, вітчизняне виробництво в форматі «через не можу» таки взяло низький старт. У виробництві — десятки серіалів та фільмів, із державної скарбниці на підтримку розвитку українського кіно виділено безпрецедентно велику суму. Й це — лише початок, протягом неповного року. Тому є надія: власного продукту вироблятимуть більше, бо нема іншого виходу, а це — як не крути, розвиток вітчизняної індустрії, прихід у неї фахівців, виховання нових, вищі стандарти.
Та, попри все, радіти зарано. Так, закон виключає з європейської квоти навіть продукт, виготовлений у співпраці з Росією. Чітко зазначено: в разі, якщо передача створена на замовлення або за участю однієї або декількох юридичних осіб — резидентів держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором та / або державою-окупантом, така передача не може вважатися передачею європейського чи українського виробництва. Але все одно для «made in Russia» є шпаринка, і це визнає сама згадана вище Вікторія Сюмар.
З її слів, віднині російський медіапродукт входить у 30 %-ву квоту всіх тих країн, котрі не підписали Європейської конвенції з транскордонного мовлення. І далі — прямий аналог описаної Джозефом Геллером в однойменному романі «пастки-22»: «Телеканали на власний розсуд обиратимуть, продукт якої країни хочуть демонструвати — Росії чи, наприклад, Туреччини».
Вгадайте тепер, продукт якої країни буде демонструвати на своїх каналах група «Інтер» — Туреччини, Франції, Польщі, Британії чи все ж таки Росії. Причому тут усе в рамках закону. Навіть 30 % їм вистачить. І якщо, за згаданими раніше словами пані Сюмар, російський продукт не відповідає європейським стандартам, на фіга, вибачте за емоцію, залишати невідповідному продукту аж 30 % квоти?
Але нехай. Закон, який забороняє російські фільми та серіали в Україні, теж писаний не для всіх і регулярно порушується попри попередження захисників українського інформаційного простору в Фейсбуку та благеньку реакцію Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Їх можна знайти, зокрема, на каналах, пропонованих «Волею», в ефірі ICTV, НТН, «Ентер-фільмі», словом — шукайте і знайдете. Проте не існує ані заборон, ані штрафних санкцій на контент, виготовлений в Україні, але — за російськими шаблонами, форматами, в матриці «русского мира». І тим більше — з прицілом на подальший продаж у Росію. Ось кілька прикладів.
Нещодавно в ефірі «1+1» стартував серіал «Відьма». Це продукт українського виробника, він навіть відкривається україномовною піснею на заставці. Проте пильні борці з російським контентом виявили на автомобілях, котрі їздять у кадрі, російські номери. Навіть визначили, до яких федеральних округів вони належать. Фільм створений українською компанією PRO TV, в активі якої — рейтинговий «Пес» і стабільно популярний «Відділ 44», показані ICTV. Керівник компанії Віктор Приходько не раз наголошував: практика, коли готове кіно перемонтовують, адаптуючи до країни, в яку фільм буде продано, нормальна для світу і крамоли тут немає. Так, згоден: це не злочин, а бізнес. Проте російські номери на автівках, російські рублі в руках персонажів, загальна деперсоніфікація пропонованої історії залишають глядача в невизначеному стані. Здавалося б, нічого складного: поставити на машини українські номери. Але ж фокус у тому, що треба робити інший дубль, начепивши на це ж авто російський номер. З таких дрібниць накопичуються обставини, котрі ускладнюють і, відповідно, роблять дорожчим виробництво. Постійно «переклеювати» символіку й топоніміку — геморой і головняк.
Проте ці дрібні огріхи — ніщо порівняно з шабашем «побєдобєсія», влаштованим цього року 9 травня на «Інтері». Там не лише відверто демонстрували заборонену в Україні символіку держави-агресора. Весь святковий концерт виконаний у форматі «русского мира», ностальгії за СРСР, але не підкопаєшся: над проектом працювала українська команда, канал — український, отже, контент забороняти не можна. Хай він сто разів проросійський.
Керівниця «Детектора медіа» Наталія Лигачова нещодавно 20 хвилин подивилася ефір каналу М1, про що негайно написала на своїй сторінці в Фейсбуку: «Я не знаю, що з цим можна зробити, але це — капець. Такого в нормальній країні не повинно бути в цілодобовому національному ефірі. М1 та подібні канали формують українську вату». Так, це було написано до щойно ухваленого закону. Але чи змінить він ситуацію, якщо для російського контенту все одно лишили 30 %, а український, будьте певні — це також кліпи за участю Ані Лорак, Світлани Лободи, Потапа і Насті й інших, чия проросійська орієнтація не надто прихована?
Розділити погляди і творчість? Окей. В ефірі нового каналу Film.ua Drama цілодобово показують серіали, зняті українською компанією Film.ua в попередні роки. І ні для кого не секрет, що ринок збуту фільмів та серіалів у ті часи був переважно російським. А отже, контент орієнтований на сприйняття російським глядачем.
На загальнолюдські цінності, кажете? Неправда. В бізнесі не може бути нічого нейтрального. Хочеш продати в Росію — знімай те, що близьке та зрозуміле росіянам, без жодного українського контексту. А ми інші. Як це співвідноситься з буквою нового закону про вільну трансляцію фільмів, виготовлених на замовлення держави-агресора або в копродукції?
Припускаю: копродукція з Росією закриє ефір в Україні в майбутньому. Те, що зроблено в минулому, хай буде. Але ж від того, що стрічки знімалися після початку російської агресії, нічого не міняється. Бо, як тепер багато говорять і пишуть, РФ на всіх рівнях готувала атаку на Україну щонайменше десять років. Тож стрічки, створені з прицілом на російського глядача протягом цього часу, вже заряджені бацилою «русского мира» — чи ваш автор помиляється?
Як убезпечити Україну від ментально чужого нам російського контенту, народні депутати вже знають. Але чи буде колись закон, яким буде заборонено створений в Україні проросійський, той самий «ватний» контент? Єдиний вихід — перевести його на платні канали. Нехай ті, хто не може без української версії «русского мира», платить за це свої кревні й насолоджується.
Одночасно мав би бути дозвіл на трансляцію в кабелі порноканалів. Кому як, а мені вони безпечніші за деякі програми «Інтера». Й несуть значно меншу загрозу національній безпеці Україні, ніж ефіри борця за свободу слова Савіка Шустера.