Чому так?
Коротко, тезово.
1. Концепція, де корупція є окремим, секторальним, спеціалізованим злом (на кшталт тютюнопаління чи вирубки лісів) – є глибоко хибною.
2. Концепція, що потрібно створити вузькоспеціалізовані антикорупційні відомства, котрі будуть боротися з вузькою проблемою корупції, і тоді корупції на стане – неефективна. Запобігання та протидія корупції – функція УСЬОГО державного механізму.
3. Найбільша кількість корупціогенних норм міститься у нинішній Конституції України. Повноваження Президента, Парламенту, Уряду, правоохоронних органів прописані так, що генерують корупцію.
4. Подолання корупції в Україні – в правовому полі це новий конституційний процес. Власне, про необхідність Антикорупційної Конституції говорили до, під час та після Майдану. Цю ініціативу підтримали депутати у вигляді законопроекту (я теж співавтор). Ця ініціатива була, по суті, прописана у Коаліційній угоді тої коаліції котра так і не відбулася – цю норму ніхто, на жаль, не пробував виконувати.
5. Подолання корупції в Україні в суспільно-психологічному сенсі – це розуміння закону як суспільного договору, порушення якого чиновником навіть у дрібниці є замахом на весь суспільний лад. (це я так не маю часу написати велику аналітичну статтю за підсумками своєї півторарічної роботи у антикорупційному комітеті)