Стояв біля витоків ледь не усієї політичної бісовщини в Україні: перебував біля колиски Партії Регіонів, був спів-керівником медведчуківської СДПУ(о). Хлоп – і перейшов до помаранчевих, виграв з Ющенком, очолив РНБО.
Ющенко програв? Не біда!
Хлоп – і в уряді Януковича є одночасно кілька посад для Порошенка.
Революція, повстання проти Януковича? Хлоп! А як же без пана на ім’я «5-й канал», подумали політики. Дарма, що той пише заяви на «провокаторів» на Банковій 1 грудня і організовує визволення захоплених повстанцями міліціянтів. Зате він одправляє Булатова у Прибалтику лікуватися!
Його обрали президентом як Посередника. Як людину-кентавра, одночасно напів-майданівця і напів-регіонала. Обрали у наївній мрії. Що така людина примирить сторони. Загасить. Як завжди, сторгується і об’єднає. Припинить врешті цей страшний Майдан, це бєзобразіє, скінчить війну за будь-яку ціну, нехай і за наш рахунок.
Його обрали – обрали Політику на противагу Війні та Революції.
Ох, ця війна. Порошенко був прийнятний для тих, хто боявся іти захищати країну, він говорив приємні речі. А хто не боїться померти, врешті-решт? Чи можемо ми їх засуджувати?
Він казав – я буду президентом миру. Президентом круглих столів з мінералкою і сивими європейцями, мудрими і стурбованими. Круглі столи, європейський сивий світ як обіцянка – миру і безвізового раю.
Але реальністю виявилися рукостискання з убивцею Путіним, посередництво між російським тираном і українським народом стали стратегією Порошенка.
Може, в нудні роки добробуту він би міг стати непоміченим, комфортним лідером. В кінці-кінців, множення нелегальних МАФів з цукерками не є великою проблемою для столиці. Але проблема в тім, що там, де мав би горіти вогонь – зараз застоялася вода. Проблема, що країні у час великих випробувань потрібен великий лідер – а Порошенко є лише Великий Посередник, що окупував своєю численною плоттю місце, де мав би правити Дух.