Якби не приведи, Боже, в 2014 році відбивати російську агресію довелось не нам, а їм, то, складається враження, вони не протрималися б і місяця... Як це з ними частенько бувало...
Вихід Британії з ЄС, за великим рахунком, і кризою назвати можна лише з певною "натяжкою". Країни ж не ворогують, є договір, який регулює процес, зрозумілий більш-менш набір проблем, зафіксовані механізми і часові рамки їх вирішення. Чого впадати в істерику? Сідайте - і вирішуйте. Ні поспіху, ні ворожнечі. ЄС і Британія розходяться, але абсолютно точно нікуди один від одного не подінуться. Краще вже зараз закласти надійну основу майбутніх відносин. Натомість почався якісь божевільні перегони ідей, ідейок, криків та стогонів.
Дивує їдуче несприйняття Британії та британців багатьма європейськими політиками (щоправда здебільшого, каменюки критики небезпідставно спрямовують на адресу особисто Девіда Камеруна, який, правду нікуди діти, заварив і бездарно програв усю ситуацію. При чому наразі не зрозуміло, чи з боку європейців це емоційне: ну, як же ж так, що ви нас таких неймовірно прекрасних, крутих покинути вирішили? Чи все ж таки раціональне: це не припустимо, щоб тепер за все довелось платити нам самим!
Німеччина, руками своїх міністрів, заходилась клепати нову єдність - країни-засновниці. Чим нарешті створили прекрасну можливість для контр-гри польської дипломатії. І полякам потрібно зараз не просто аплодувати, а де це можливо, чи потрібно - підставити плече, надати допомогу. Поки німецький міністр закордонних справ збирав колег з держав-засновниць ЄС, його польський колега запросив для обговорення ситуації усіх колег по ЄС!
Здавалось би не така вже це і вища математика - зрозуміти, що викликає несприйняття і надихає євроскептиків на усьому континенті. І так само неважко зрозуміти, що ідея відповісти на вихід з ЄС Великобританії пропозицією створення супер-інтегрованої європейської наддержави з єдиною фінансовою, безпековою, міграційною та оборонною політикою - це не шлях виграти в Європі приз глядацьких симпатій. Якщо така держава і можлива, то, в кращому разі, за участю 2-3 держав, а зовсім не 27-ми.
Але Європу трусить... І це для нас хороша нагода ще раз уважно переглянути угоду про асоціацію на предмет її відповідності потребам промислового на економічного розвитку України. Так само, як і час подумати, хто і за яких обставин міг би бути в цій Європі нашими союзниками? І що для цього потрібно зробити нам самим?