Щоб розуміти, що зараз відбувається, потрібна рефлексія і сміливість для оцінки. Ще такий стан дійсних оцінок іноді називають адекватністю. Проблема України в тому, що влада, навіть після революцій (тобто вже вдруге), втрачає адекватність.
Україна знаходиться в ситуації радикальної контрреволюції, коли постреволюційна влада уклала олігархічний консенсус і влаштувала в країні звичайну реакцію. Така реакційна політика нинішньої влади дає результат – різке падіння внутрішньої довіри до влади та різке падіння міжнародного реноме України.
Адекватна оцінка міжнародної ситуації – Україна набридла всьому світу своїми проблемами: її не хочуть ні в ЄС, ні в НАТО. До речі, коли наші керманичі приїжджають на Захід, то їм прямо про це говорять. Але коли вони повертаються додому, то транслюють лише переможні реляції.
В обговоренні моєї останньої статті на моїй сторінці Фейсбуку Олександр Петрачков влучно розкрив причину такого ставлення світової еліти до українського правлячого класу:
"...Замість мобілізації ресурсів і модернізації, особливо перед лицем зовнішньої агресії і окупації частини своїх територій, влада пустила свою країну по світу "жебракувати": подайте інвестиції на розбиті дороги, бо дурні і дороги це наше вроджене каліцтво, подайте допомогу зброєю, тому що ми свою розікрали і продали, захистіть нас, тому що нам нема коли, оскільки ми зайняті грабунком своєї країни, подайте фінансову допомогу МВФ на латання дефіциту державного бюджету, тому що ми вивезли всі ліквідні національні багатства в офшори і швейцарські банки, подайте, подайте, подайте...
Але західні союзники України не дурні, і ясно дали зрозуміти українській владі: зніміть свої гроші з рахунків швейцарських банків, заберіть їх зі своїх офшорів, продайте свою елітну лондонську нерухомість і інвестуйте свої кошти в оборону і економіку України. Голос волаючого в пустелі, як святе причастя одержимому бісами нерозкаяному грішникові, якому не допоможе і екзорцизм. Правда в тому, що звинувачуючи Захід у м'якотілості і аморальності, українська влада лукавить. У неї своя специфічна мораль: ні хрена не робити, безкарно красти і спокійно жити собі на втіху. Але щоб при цьому свій народ важко працював на неї і не нарікав, а західні союзники самі за свій рахунок забезпечували її безпеку і захист..."
Україна має доволі вільну та рішучу громаду. При цьому Україна має нікчемний правлячий клас.
Дуже неправильно розглядати нинішню ситуацію як таку, де чітко визначені функції влади і опозиції, а суспільна думка не налаштована на зміну влади, як роблять це деякі експерти. Потрібно розглядати нинішню ситуацію в динаміці – тобто як певний етап тривалого революційного процесу.
Зараз ми переживаємо спад революції – це так званий контрреволюційний період.
Але будь-яка революція завжди відбувається хвилями – революція, часткова люстрація, епізодична еклектична експропріація, внутрішня громадянська війна, зовнішня інтервенція, хаос, терор, контрреволюція, криза, новий спалах революційного піднесення, системна експропріація, системна люстрація, створення нової політичної та економічної системи.
Україна зараз переходить від контрреволюції до кризи і тому знаходиться напередодні нового революційного піднесення.
Контрреволюційна реакція завжди супроводжується соціальною апатією та депресією. Тому от саме зараз громада не готова до дій – вона стомлена, розчарована і частково дезорієнтована. Що власне і підтверджують соціологічні опитування.
При цьому революціонери на олігархічних ЗМІ постають як демагоги та безвідповідальні політики чи навіть зрадники, що працюють на Росію. Контрреволюційна реакція завжди звинувачує революціонерів в безвідповідальності. Гасло контрреволюції – за макроекономічну стабільність – це саме те гасло, яке проголосив нинішній олігархічний Уряд.
Водночас саме зараз іде напрацювання ідей, концептів, організаційних рішень, нових політичних сил, нових громадських рухів – для наступного революційного етапу.
Цей новий революційний етап має постати не з відчуття ненависті чи помсти, а з відчуття благородного протесту та конструктивних перетворень. Тільки в цьому разі є шанс здобути революційну перемогу і створити нову Україну.
Революція тим успішніша, чим більш правильна мотивація її рухає. Тому критика типу "не потрібні перевибори, бо знову прийдуть такі самі" – геть нічим не обґрунтована, крім власної ліні.
Якщо ми хочемо, щоб не прийшли такі самі проолігархічні мародери та торгаші, то потрібно громаді висунути інших політиків. Саме так – власними силами знайти, обговорити, відфільтрувати і запропонувати нових політичних лідерів.
Це не тільки політична, це загальногромадська робота.
Тому не потрібно переживати з приводу соціальної апатії та депресії. Потрібно зробити зусилля по громадській самоорганізації для зміни політичного ландшафту і зосередитися на виборі вірних організаційних кроків та супроводжувати це вірною емоцією.
Новий протест має бути благородним. Нові перетворення мають бути конструктивними.