Це можна було б вважати фіналом так званої «поліцейської реформи» - але, на жаль, це не кінець, бо непокаране зло буде лише зростати.
Вчорашні події на марші московського патріархату в Києві показали, що реформа поліції не відбулася навіть у тих місцях, де можна було б на ту реформу чекати. А саме – у так званій новій патрульній поліції.
Нова патрульна поліція, попри наявність у ній великої кількості людей з новим мисленням, утім показала себе як добрий старий інструмент політичного тиску. Зафіксоване неодноразове порушення права людей на мирні зібрання, про цей злочин зізнався міністр внутрішніх справ Аваков, що традиційно не бажає користуватися українською:
«Небольшая группка маргиналов из шести человек, пытавшихся развернутым плакатом "Донбасс - это русский мир!" нести киевлянам благость - отдыхают теперь в одном из райотделов полиции.»
Тобто міністру не сподобався зміст плакату, і – власники плакату у райвідділку. За таке в правових державах карають, а не пишаються.
Поліція успішно «цензурувала» учасників мирних зібрань, видаляючи тих, у кого були «не такі» малюнки, «не такі» прапори – а саме, українські прапори… Символічно.
Про що свідчить факт тиску поліції на громадян, котрі виражали проукраїнську, державницьку позицію?
Це значно більше, ніж простий правовий нігілізм озброєних людей у формі поліції.
Не просто виставляла вимоги і вчиняла дії, котрі ніяким чином не передбачені законом. Затримання і доставка громадян у відділки, незаконні вимоги до мирних демонстранті – це є політичний тиск, і це те, що ні у яких випадках не можна було допускати.
По суті, в Україні відтворюється класичний для неї режим – поліцейська держава, де порушення закону силовиками є нормою, котра лояльна до промосковських поглядів, ворожа до патріотичних ідей.
Нагадаю, з часів Кучми ідеологією режиму було «не провокувати» Росію, для чого найбільш активний проукраїнський елемент регулярно потрапляв за грати. А апогей поліцейщини ми усі побачили вранці 20 лютого 2014 року.
Герої того ранку втікли, але ми зараз успішно ростимо наступників.
Причини того, що сталося:
- Активна громадськість самоусунулася від ролі співавторів реформи, вирішила приймати як данність ту концепцію псевдо-реформи, котру нав’язувала суспільству влада. Політики, що потрапили у владні фракції через Майдан, забули, з якими ідеями та лозунгами вони туди йшли, і толерують поліцейське свавілля. Гроші перемогли.
- Українській владі вдалося домовитися з іноземними спонсорами українських грантових організацій щодо «реформування» поліції, внаслідок чого у основи реформи було закладено помилкові підходи. В результаті, громадські організації, залежні від іноземного фінансування, виступили у фарватері псевдо-реформи. Українське експертне середовище показало нездатність реформувати свою країну самостійно, без команд із-за кордону.
- Іноземні кошти було потрачено на «реформу» без забезпечення необхідного рівня ефективності, без контролю якості кінцевого продукту. Представниками іноземних донорів нерідко були вкрай некомпетентні особи.
Традиційно, передаю привіт своїм найближчим колегам-активістам, котрі відмовилися від боротьби за справжню поліцейську реформу. Ваші «маленькі» компроміси з національної гідністю та законністю дають все більш красномовні плоди.