Після 2-місячної відсутности Київ перепиняє око:
1) рясним ремонтом вулиць;
2) купою, як на такий короткий термін, нововідкритих магазинів-кав'ярень-ресторанів та зрушених з місця довгобудів ("нові гроші"? перерозподіл?..);
3) купою нових, егм, муралів.
І якщо
1) - однозначний позитив, а
2) - інформація до роздумів, то щодо
3) я більше "нємагумолчать" (с). Особливо після того, як 2 місяці провела якраз на батьківщині жанру (в Бразилії), а ще перед тим 2 роки чекала, коли ж нарешті укр. мистецтвознавці пояснять укр. урядовцям дещо про той жанр - а заодно і про естетику урбанного простору.
Втративши надію дочекатись, вивішую тут для наочности фоточку з свого бразильського альбома - ось так, дорога Київрадо, абисте нам здорові були, виглядає мурал здорової людини (м.Сальвадор).
Поясню на пальцях.
Мурали, за походженням, - мистецтво фавел. Мистецтво демобілізованих у 1890-ті з війська рабів-відпущеників, які, не знавши куди їм після казарм іти і що почати, селилися разом, ліплячи собі перегородки з чого траплялося під рукою, - і їхні правнуки живуть у цих гігантських мурашниках-сміттярках і досі. Видовище, треба сказати, моторошнувате, надто там, де поруч розвалюються квартали прекрасної (колись) колоніальної архітектури 17-18 ст. (багато що розумієш про колоніалізм, постколоніалізм, помсту історії та інші цікаві речі). І коли на глухій стіні фавели раптом проблимує наївний веселий муральчик, мимоволі всміхаєшся. І коли занепалу колоніальну архітектуру так прикрашають - колишні раби ставлять на колишньому-хазяйському свою мітку "а тепер це наше!" - це теж може бути по-своєму гарно, як всякий щирий естетичний відрух (див. фото).
Але коли на глухих стінах київських сецесійних кам'яниць у центрі бачиш 20-метрових синіх черв'яків і прочая фламінґо, то єдиний твій (спонтанний!) "естетичний відрух" - це ввалити хуком у щелепу, як за "гражданскуювайну". Причому не тим, хто малював, - а тим, хто дозволив.
Дорогі наші "райці" (як казали в давнину), вибачте, але ви сказилися. Краще б ви там 20-метрові килимки з лебедями вішали, їй-бо (я не жартую!).
Ще трохи лікнепу. Радянські "райони новостроєк" - це, за концепцією, ТІ САМІ ФАВЕЛИ: бараки поліпшеного типу для вільновідпущеників. І радянські мозаїки на глухих стінах "хрущовок" були, властиво, "муралами 2-го покоління" - спробами естетично олюднити рабське житло. Як і латиноамериканські мурали, це було мистецтво - воно робило з засади "ворожий людині" ландшафт - окультуреним, теплішим (таку саму функцію виконували вишневі й абрикосові садки, що їх українці відразу ж насадили "між бараками"). Відповідно, на мурах цих потвор, у спальних районах і промзонах, на транспортних розв'язках, "прикрашених" брудними висотками, можна й далі розчудесно "муралити" - з урахуванням місцевих декоративних традицій і специфіки ландшафту (і є навіть вдалі спроби, і навіть один геніальний під'їзд!)
Але, на Бога, люди, схаменіться: яку функцію виконує гігантський черв'як на сецесійному мурі?! Хто вам взагалі сказав, ніби мурал пасує київській історичній забудові?!! І з яких-таких фавел ви вийшли, щоб мітити будинки, де жили Косачі й Суровцеви, своїми мітками "телемаскульту для бідних"? (Це приблизно такий самий рівень естетичної чутливости, як коли б одягти класичні статуї в костюми "Адідас"!)
Схоже, пора робити при міськраді - худраду. Власне, 25 років як пора. Але це вже інша тема...