Між тим українці не помічають, що одна з найбільших сьогоднішніх проблем – це кадровий голод в країні, зокрема – у сфері державного управління. В рамках теорії плебісцитарної демократії, та й взагалі у рамках обивательської уяви, достатньо просто відсторонити нечесних управлінців від управління, і, далі, сісти та очікувати, коли прийдуть чесні та компетентні. Шляхом конкуренції.
Однак емпірика показує, що чесні не приходять, а приходять некомпетентні.
Природа нинішньої кризи – це дефіцит кваліфікованих управлінців та відсутність у країни взагалі розуміння, за якими принципами їх слід відбирати. Помножений на правовий безлад., цей дефіцит далі руйнує державу (позитивний імпульс, котрий дала нашому державотворенню російська агресія, наразі практично вичерпано, почався зворотній процес).
Звідси ця зграя пройдисвітів з іноземними паспортами, котрим дали найважливіші ділянки реформ, і котрі провалили практично все, що брали під свою відповідальність – а зараз повернуться у свої Парижі, тратити отримані з грантових коштів гонорари. Звісно, далеко не усі іноземці – шахраї, але надто багато негативних прикладів.
Виграє той, у кого кадри.