У вагон зайшла компанія, 3 мужики у військовій формі, 1 у вишиванці. Чоловіки чуток підпиті через кілька станцій вони вигукнули кричалку про Путіна на весь вагон - у відповідь 0. Далі Слава Україні - у відповідь теж 0. Потім ще кілька раз повторили і в результаті хтось у вагоні ще сказав - "тише там".
Ці пацани підзавелись, але був їх вихід і мій теж. На ескалаторі вони гукали "Киев, вы что, как это не поддержали, что с вами случилось, мы же за вас там..."
Я розумів, чому така реакція. В першу чергу хлоці випивші і їх відповідно сприймали.
Вирішив спуститись по ескалатору зі словами:
- мужики давайте побазарим.
Очікувано у відповідь бичка формату:
- а ти собствєнно хто?
Але слово за слово і розговорились. Кажу:
- люди мовчать не тому, що не підтримують, ви чуток прибухнули і мали право на це, але вас викупають не всі.
Потім вийшли з метро і хвилин 10 поговорили на вулиці, вони показали АТОшні ксіви, розповіли, що приїхали на річницю Іловайська, розказали де були і т.д. . Далі ми спокійно розійшлися потиснувши руки. Я задоволений, що все таки підійшов, мужики пішли з розумінням, що на них в Києві таки не пофіг, хай навіть вони прибухнули.
Мені в твітері написали: "сложно не выпить, посетив могилы сослуживцев, вспоминая ужас войны.." і я погоджуюсь з цим.
Потім я задумався, що ці чоловіки живуть ще в 2014 році, коли всі ці кричалки заходили в метро, а в 2016 вони якось не в тренді тут. Та й війна вже призабулась. Давайте згадувати про це, хоча б в річницю трагедій.
А я хочу ще раз сказати - дякую вам мужики!