Якось довелось побувати на «великій реформаторській» нараді у Квіта – і отам я вперше почула схожі мантри про «європейські стандарти» (тільки в значно розрідженішій консистенції), – і пояснювала, що арґумент «в Англії так, то треба й нам» (с) – це зовсім не «проєвропейський курс», а всього лиш вічна байка про того дурня, який завжди підхоплював за іншими останню фразу й кричав «таскать вам нє пєрєтаскать» на вид похоронної процесії.
Певна була, що тему тоді закрили, – аж то, бач, тільки початок був. І з того «шаловлівиє ручкі» наших лайнотворців вилупили тепер закон, за яким українська мова де-факто перестане бути ОБОВ’ЯЗКОВОЮ В ОСВІТІ.
Ай да маладци, ай да сукіни дєті!
Щоб не заважала, значить, напливу з-за порєбріка «братьєв».
(Так у 1970-і, коли вся освіта уніфіковано переводилася на російську, були один час пустили «відмазку для діаспори» – мовляв, в українських вишах не викладають по-українськи, бо в нас «вчиться багато іноземців» (с).
Плавалі, знаєм, 140 літ те саме (якраз 140-ліття Емського указу вирішили відзначити?). «Не так, то інак /не прямо, то боком, раком» – а все норовлять знов нам леґалізувати валуєвщину – цим разом уже не під пролетарсько-інтернаціоналістською (як за СРСР), і не під табачно-духовноскрєпною (як перед війною) – а під квазіліберальною, буцімто «проєвропейською» машкарою. (Міністри міняються, московські куратори – ні).
Спасибі громаді, що вчасно вхопила за «шаловлівиє ручкі». Цю бомбу, яку вони нам заклали під майбутнє, треба якнайшвидше нейтралізувати.