Поки сповнений ентузіазму і вільного часу аналітичний молодняк заходився невтомно виписувати і описувати "екзекутивні рішення" Трампа, намагаючись вичавити з того усього есенцію політики, більш ледачі товариші, як завжди, лишались переконаними, що факти не мають ніякого значення. Важливі - тенденції.
Загнув. Згоден. Тепер по-людськи.
"Екзекутивні рішення", а по-нашому - укази президента, тим більше президента США таки повинні бути частиною політики держави, програмними документами. Так вони задумані. І так це було в США, поки до їх підготовки залучалися американські відомства.
Тут знову хочеться відволіктися. Нещодавно на одному з ефірів доля звела з самобутнім навколополітичним персонажем, який здається був переконаний, що знання американської політичної системи поглиблюються прямо пропорційно до об"єму пива, випитого за різних обставин з представниками української діаспори. З традиційною для носіїв неглибоких знань впевненістю чолов"яга переконував телевізійну аудиторію, що, мовляв, не треба за того Трампа сильно переживати, бо Америка - це країна істеблішменту, і бюрократія все зробить, як нам треба, яким би той Трамп не був.
Так ось - нічого подібного. Не та тепер Америка, Потомак-річка не та.
Американський істеблішмент таки існує, і він ще своє слово скаже (він завжди знаходить можливість висловитися або так як тисяча співробітників Держдепу цими днями, або як при Кеннеді).
Але перший тиждень роботи нової адміністрації засвідчив, що американський істеблішмент/бюрократія до підготовки указів Трампа не залучається.
Спроби були. Хотіли як при Обамі - колективно, з максимальною розсилкою проектів усім причетним, з дискусією і фіксацією у підсумковому документів позицій кожного. Але новопризначені в істеблішмент борці з істеблішментом за кілька днів пояснили, що ситуація в країні складна, майже революційна, і за цих обставин бюрократію розводити ніхто не збирається.
Процедура ухвалення рішень скоротилась до кількох людей в найближчому оточенні Трампа в Білому домі. Все так практично і неформально, що міністр внутрішньої безпеки (який, наприклад, повинен забезпечити більшу частину акцій в межах заборон на міграцію) дізнався про відповідний указ зі ЗМІ. Ну, а начальники кількох розвідок (їх в США 16), які звикли щодня доповідати ситуацію президенту особисто, тепер будуть запрошуватися до Білого дому "за потребою" (це, до речі, не здивує в Україні тільки керівництво однієї з вітчизняних розвідок).
Проблема в тому, що відсутність "паперового сліду" ускладнює не лише пошук відповідального, але і того, хто міг би пояснити, а що робити, якщо щось пішло не так?
Таким чином факти, у вигляді указів, втрачають значення. Указ ніби є, його ніби потрібно виконувати, ніби факт.
Але указ не розуміють виконавці, що ускладнює ефективне виконання, він викликає масові протести, що зменшує підтримку рішень президента, робить їх менш легітимними, а потім його ще й оскаржують низка губернаторів, прокурорів та суддів. І ось указ уже ніби і не факт. І уже є сумнів, чи варто було так вчитуватися в ті рядки, шукаючи в них ознаки майбутніх змін планетарного масштабу? Хоча якщо гонорари за статті виплачені, то і не проблема.
Проте з точки зору ілюстрації деяких тенденцій ці укази цікаві - ще й як!
І цим аналізом буквально вибухнули днями провідні американські ЗМІ.
От ми як діти раділи, що такі правильні люди стають в США міністрами. А виявляється, що американські міністри - і правильні, і неправильні - до вироблення політики Трампа непричетні. Їх просто не питають.
Ну, добре. Частина з членів адміністрації Трампа ще не призначені. Прес-служба Білого дому навіть табличку он-лайн виставила - порівняльний аналіз, що Буша і Обаму Сенат любив більше і затверджував їх кандидатів швидше.
Але сумніваюсь, що за наступні кілька днів ситуація зміниться. Найближчі радники Трампа, що вже зайняли кабінети в Білому домі - Стів Беннон, Стіфен Міллер, Джерет Кушнер та пара інших, лише збільшать за цей час свій вплив на систему прийняття рішень. Пізніше (значно пізніше), коли система породить масу проблем, які не можна буде ігнорувати і нейтралізувати винятково медійними методами, вона (ця система) буде видозмінена. Але наразі все буде, як є, і навіть трохи гірше.
Отже, система прийняття рішень в Білому домі кулуарна.
При прийнятті рішень президент Трамп користується штучно обмеженою кількістю джерел інформації. Позиція державних інституцій ігнорується. Система прийняття рішень має ознаки волюнтаризму.
Якщо ви вже помітили певну подібність до системи а-ля Янукович, я вам скажу ще більше. Вони взагалі дуже подібні. Янукович і Трамп. Не лише персональною грубістю. А ще й відсутністю глибоких знань у сфері державного управління. Сумнівний загальний інтелектуальний розвиток. Нарцисизм. Обоє - "хороші господарники" і "свої хлопці" для не надто освічених "верств електорату." Обоє схильні тримати біля себе людей, яких добирають не так з міркувань професійності, як лояльності.
Колись в стінах адміністрації президента України мені показували рукописний документ - рекомендацію одного достатньо відомого діяча тоді ще мало кому відомому українському дипломату, основною чеснотою якого було "він готовий виконувати усі Ваші вказівки і доручення." Слово "усі" було підкреслено. Дипломат отримав високе призначення. Потім отримав високе призначення від президента Януковича. Потім отримав високе призначення від президента Порошенка. "Свої люди", готові на усе, потрібні усім. І Трампу теж.
У системі прийняття рішень Трампа зростає ціна помилки. І, як не дивно, вона більш придатна до маніпуляцій ззовні. Саме так. Адже, коли система прийняття рішень транспарентна, на неї майже неможливо вплинути непомітно. А якщо вона ще й багаторівнева з максимальним залученням різних учасників, то на неї майже неможливо вплинути в кардинальний спосіб - завжди знайдеться альтернативна думка, яку буде неможливо проігнорувати.
Іншою тенденцією в роботі нової адміністрації є схильність до медійних ефектів. Легкий присмак скандальності, мелодраматизм і т.ін. ніби і не катастрофа. Але за відсутності політики це перетворюється на суть. Тобто - на відсутність суті.
На рішення в системі Трампа впливати можна. Це важче робити засобами традиційної дипломатії, яка, як правило, працює з офіційними чинниками - міністерствами і відомствами (а вони тепер про політику США дізнаються, як і наше посольство - зі ЗМІ).
Оточення президентів, що посідає в Білому домі, традиційно дуже важко досяжне для дипломатів. Вони - не публічні політики.
Зате вони легко досяжні для певної категорії відвідувачів, особливо тих, хто здатні профінансувати хороший девелоперський проект мільярдів так на півтора. Або не здіймаючи публічного чи паперового пилу поповнити виборчу скарбничку сумою з непристойною з точки зору "продажних, фейкових" ліберальних ЗМІ кількістю нулів.
Ця категорія "бюрократів" може бути швидше освоєна не дипломатами, а лобістами, які, як ми знаємо, тепер у нас є. Хотілось би, щоправда, щоб замовники ставили перед ними завдання не в кабінет до президента США завести, а вирішити проблему продовження санкцій проти РФ, чи там отримання певних видів озброєнь, чи там збільшення суми щорічної допомоги.
Але це я замріявся. Хто би це за свої 50 тисяч доларів на місяць ставив американським лобістам завдання вирішувати проблеми українських платників податків?
Та і не здивуєш ти особливо публіку, яка має друзів переважно в "Голден Сакс", лобістами за 50 тисяч на місяць.
Ось у яких-небудь китайців чи росіян шансів більше.
Отже початкові тенденції дуже навіть несприятливі. І навіть якщо велика розумничка та, схоже, крутий профі Тереза Мей і змогла вичавити з Трампа зізнання, що "говорити про скасування санкцій ще рано", я би не розслаблявся. Терезі Мей подякувати варто.
Але хлопці з Білого дому ще здивують світ. І нас. Ну, спробують - так це точно.