Тому легковажне "одіссея" я тут вживаю лише з огляду на те, що йдеться про письменника, який до того ж, потрібно віддати йому належне, достатньо стримано оповів свою злу пригоду.
Є ще одна причина згадати про одіссею, але про це - згодом.
Ситуація з затриманням та депортацією з Білорусі Сергія Жадана, як на мене, потребує серйозної дискусії, і не менш серйозних та складних висновків в Україні.
Мова, звичайно, не про самого Сергія Жадана чи, боронь Боже, про його вигадану росіянами причетність до тероризму.
Мова також не про іронічні "пропозиції" талановитого письменника до МЗС відреагувати на його мінські перипетії розривом дипломатичних відносин з Білоруссю, чи оголошенням хрестового походу.
Судячи з усього, в момент затримання Сергій Жадан до МЗС (посольства України в Білорусі), швидше за все, не звертався. А якби і звертався, то, по-перше, навряд чи добився би чого-небудь серед ночі. А якби і добився, то навряд чи український консул зміг би перешкодити білоруським "силовикам" зробити те, що вони зробили.
Тепер, звичайно, МЗС України має відпрацьовувати. Сергій Жадан, це не якийсь пішохід через кордон з сигаретами. Це ж вже добре визнаний і в Україні, і за її межами представник творчої еліти країни, культуру якої ми збираємось популяризувати через новостворювані Українські інститути. А популяризувати українську культуру, не уміючи захистити інтереси та забезпечити свободу пересування українським митцям - це у нас навряд чи вийде.
Але ось тут і починається одіссея.
Пригоди Одіссея напряму пов"язані з Троянською війною, яка нібито була задумана богами, щоб позбутися героїв та розпочати еру людей. Тому ті герої, що не знайшли смерті на чи під стінами Трої, як хитромудрий і багатостраждальний Одіссей, мали би загинути по дорозі додому.
Все просто, усі проблеми Одіссея були пов"язані з тим, щоб він був носієм певних чеснот, представником певного укладу, з яким вели боротьбу боги.
Сергій Жадан, як і багато інших українців, є носіями цінностей, які становлять загрозу для режимів у Москві, Астані чи Мінську навіть більшу, ніж тероризм.
І з усією щирою повагою до Сергія Жадана я вражений, що він не розуміє простого факту: ті проблеми, що виникли у нього в Мінську, сталися саме тому, що він і є новоявленим хрестоносцем.
Український МЗС чи українська влада ніколи не оголосить нікому ніякого хрестового походу. В їх інституційні пам"яті та організаційній структурі не закладені ціннісні підходи.
Але своєрідний хрестовий похід вже давно оголосили і ведемо ми, українці. Наша готовність відстоювати свої права, небажання жити в штучних рамках облудної альтернативної реальності та "легальності", що нав"язані без врахування наших інтересів і прав, - це ж робить нас такими-собі епічними героями, які на думку достатньо таки реальних московських чи мінських божків, мають бути знищені, щоб не ставити під сумнів їх олімпійське правління.
Пригадую повідомлення ЗМІ, як кілька років тому в Мінську на концерті Океана Ельзи заборонили українські прапори. Все українське стає в закритих, недемократичних суспільствах на пострадянському просторі трендом демократії, волі, прагнення змін.
Час вже українцям вийти за рамки свого ментального хутора.
Виходячи на майдани, віддаючи життя за свободу і право, вступивши у збройну боротьбу з російською навалою, борючись з корупцією, розриваючи шаблони влади ми не просто вирішуємо якісь власні внутрішні проблеми. Ми є носіями певного світогляду.
І нашому світогляду протистоїть не лише Росія чи вітчизняна клептократія, але і світогляд Трампа та його радників, світогляд Марін Ле Пенн і тд.
Але подивіться також на виступи американців, протести румунів, боротьбу нехай нечисленної, але самовідданої і жертовної білоруської опозиції - ми далеко не одинокі у своїй боротьбі.
Тому, ще раз підкреслюю, що говорю з неприхованою і глибокою повагою до Сергія Жадана і його творчості, коли українець перетинає кордон в сторону Мордору (не важливо, якої його частини - Росії, Північної Кореї чи Білорусі), то вже не існує ніяких дружніх посиденьок, "просто презентації книжки", "просто концерту" або там "просто на ефір". Ви у поході.
В Білорусі, Росії, Казахстані українці перебувають на ворожій територій. І не покладайтесь надто на офіційну брехню про те, що дипломатичні відносини з тими країнами нам потрібні, щоб захищати права співгромадян. Немає у наших співгромадян в тих країнах жодних прав, бо там не мають елементарних прав місцеві громадяни. Там немає права. Та й захист прав громадян (хоч в Україні, хоч поза її межами) ще на став сильною стороною української влади.
Тому, їдучи в Білорусь чи в Росію, засовуючи голову в пащу лева, пам"ятайте, що вам її можуть відкусити.
Навіть наша індивідуальність є загрозою тамтешнім режимам. То ж не дивуйтесь, що проти вас застосовуватимуть силу репресивної машини. По-перше, у них більше немає що протиставити нам, а, по-друге, хрестовий похід розпочали ми.
І ми або здобудемо для себе і для інших свій Єрусалим у вигляді права і свободи, або перетворимось на черговий мертвий чи упокорений народ.