Різні люди, я нікого з них не проганяю, бо вони зазвичай – прості собі хлопці з різних областей та країв, цікаво поспитати в них, як у них там та що, й спробувати уявити собі бодай якусь загальну картину, що там відбувається. Звичайно, є й цілковиті вороги – наприклад, один тип, який захоплюється путінськими "многоходовочкамі" та розповідає, які українці хвошизди і як їх (нас) Європа не пускає, а "настаящіє русскіє люді" жаліють та готові прийняти назад, якщо приповзуть навколішки... Живе воно, до речі, в Ризі, не в роїсі...
Ну, ще отого ветеринара уральського, знавця історії Майдана Хмельницького та подробиць перемоги над німецькими сіоністами під Гітрелградом, ви вже знаєте. Кумедний дурник.
А ото сьогодні обізвався старий товариш (так, я з ним товаришував до війни – можете, хто схоче, записати це дідові в провину... а я вам і більше розкажу: я й в російські видання до війни писав, і навіть, грішним ділом, якісь дебілоїди записали мене тоді в "саатєчєствєннікі" – досі в Інтернеті можна моє ім'я в переліку членів тієї кодли знайти... ніц з тим не поробиш).
Живе в Ростові. Колишній ОМОНівець, щоправда, звільнивсь ще задовго до війни – після того, як його запросили добровільно покататися до Грузії... Чим нині займається – я й не второпав... Раніше він був затятим нумізматом, а нині, здається, намагається жити якось з того хобі. Каже, що виходить це погано: нікому там нині оті старовинні монети не вс*алися, бо, мовляв, у пересічного люду доходи впали більше, ніж вдвічі, а проста їжа подорожчала мало не втричі. А багатії, яких ніщо з того не зачепило (цікавий факт, над яким є сенс помислити!), нині про монети питають – чи вони золоті?
Так от: каже той хлопак, що зовсім непереливки стало. До нього мало не щодня пристають вербувальники – він же ж бо сякий-такий вояк, до Чечні їздив свого часу... ото його й намагаються мало не силоміць через кордон доправити в "добровольці", чи як їх там вже взивають. Раніш, каже, такого не було: через Ростов текло й текло всіляке лайно до України, а назад поверталися, як вони там кажуть, "в цинкових" БТРах. А ростовських це не обходило. А тепер, каже, мало не до кожного прямоходячого чоловічої статі пристають. То про патріотизм розповідають, то грошима зваблюють, а то навіть загрожують – мовляв, ото донесемо на тебе, що ти "хто не з нами – той проти нас".
Багато чого цікавого він розповів, а загалом – стан у нього (і, за його словами, у більшості містян) подавлений. Є, каже, навіть деякі, хто раптом згадувати почали, що Ростов – то взагалі історично Україна. Я вже й не знаю, так це чи ні, але показова подробиця.
Тож до чого я веду, малятка? А ось до чого: тамтешня зрада ще сильніша за нашу буде. Все, що відбувається в нас – стократ віддзеркалюється в них. Тому нам носи вішати – гріх. Шануймося.