За час після Революції Гідності ми мали чотири революціонізуючі процеси.
1. Обрання нового Президента та Нового Парламенту, які більш-менш прийнятно діяли цілий рік, що не завадило їм потім стати на бік контрреволюції.
2. Створення добробатів та волонтерських організацій, які спрацювали як народна самооборона України за умов відсутності української армії.
3. Недовга блокада Криму українською громадою, яку владі вдалося подолати, але яка була першою спробою тиску як на українську, так і на російську владу щодо війни.
4. Блокада окупованого Донбасу, яка розгортається на наших з вами очах в умовах опору ледь не всього світу включно з українською владою та російською владою проти української громади.
Коли Мінський процес зайшов у глухий кут, а українська влада продовжувала бубніти, що "альтернативи Мінським домовленостям немає", з літа 2016-го року почало унаочнюватися протистояння двох стратегій – 1) Мінської стратегії поглинання Україною окупованого Донбасу; 2) Громадської стратегії дистанціювання від окупованого Донбасу, його політичної ізоляції та економічної блокади з можливістю зосередитися на реформах, деолігархізації та люстрації правлячого класу.
Оскільки українська влада на публічні вмовляння та спроби аргументованого переконання громадських та політичних діячів на реагувала, громада в особах воїнів, які пройшли війну АТО, вирішила піти на радикальний і непогоджений з владою крок – заблокувати економічний трафік України з окупованим Донбасом.
Українська влада теж пішла на безпрецедентний крок – економічний шантаж відключенням електроенергії. Коли стараннями експертів з електроенергетики шантаж не вдався, в справу включилися спроби так званого нового правового врегулювання відносин з так званими ДНР-ЛНР та силовий шантаж від Авакова.
Давайте подивимося на попередні наслідки блокади, які можна зафіксувати вже.
1. Рішення РНБО від 16 лютого 2017-го року, яке констатувало по суті саботаж нинішнього Уряду диверсифікації поставок вугілля в Україну, за що ніхто в Уряді не поніс відповідальності за законами військового часу, але що по суті змусило припинити енергетичний шантаж українців і переінтерпретувати надзвичайний стан для громадян у надзвичайний стан для самого Уряду в процесі авральної диверсифікації поставок вугілля.
2. Розкол політиків щодо Мінської стратегії та Громадської стратегії (1, 2, 3, 4, 5, 6).
3. Публічне проявлення більшої залежності "БПП" разом з "НФ" від "Опоблоку" в Парламенті.
4. Визначення експертної спільноти за ознакою підтримки Мінської стратегії чи Громадської стратегії.
6. Загострення громадського протистояння з владою в Україні та ультиматум українських націоналістів українській владі.
5. Визнання Росією паспортів так званих ДНР та ЛНР.
7. Ультиматум очільників так званих ДНР та ЛНР про націоналізацію, наступна націоналізація псевдоукраїнських олігархічних підприємств з невизначеним правовим статусом та окупованій території та заклик Президента України ввести санкції щодо тих, хто незаконно присвоює українську власність.
8. Публічна підтримка Росією цієї націоналізації.
9. Переляк влади на третю річницю перемоги Майдану 2013-2014 та істерика влади з погрозою силового варіанту розгону блокувальників окупованого Донбасу.
10. Припинення діяльності Укртелекому та території так званої ДНР.
11. Припинення діяльності гуманітарного штабу Ахметова.
12. Втрата Ахметовим своїх економічних позицій у рейтингу Блумберг.
13. Обіцянка Прем'єр-міністром нових правил торгівлі з Донбасом.
14. Водночас визнання Прем'єр-міністром інших шляхів закупівлі українськими підприємствами вугілля в Росії, тобто публічна заява про фактично продовження Урядом саботажу диверсифікації поставок вугілля до України у вигляді позірної безпорадності перед нібито незалежними діями українських підприємств.
15. Погрози ДНР відновити війну на Донбасі.
16. Демократична міжнародна спільнота в черговий раз виявилася не такою вже і демократичною. Групові політичні та олігархічні інтереси світу продовжують нищити демократію.
17. Як інтегральний висновок – фактично блокада торгівлі з Донбасом похоронила "Мінські домовленості" як ганебний міжнародний договорняк, а українську секту свідків приєднання окупованого Донбасу дипломатичним шляхом перетворила на смішних маргіналів.
18. Відповідно фактичний кінець "Мінських домовленостей" відкрив шлях для нових ініціатив України щодо окупованого Донбасу та Криму. І дуже схоже, що ці ініціативи буде пропонувати вже нова влада в Україні.
А тепер, панове експерти, що стоять на позиції Мінської стратегії, скажіть – яка ще громадська чи може владна дія після Революції Гідності спричинила до таких системних і швидких зрушень в ситуації економічної війни з Росією та деолігархізації в Україні?
Якщо би ця блокада не була придумана в минулому році, то її би варто було придумувати зараз.
Так це все дуже болюче для України, але особливо це болюче для української олігархічної влади, яка нездатна до стратегічних ініціатив, та для українських олігархів, які роблять все для того, аби дерибан та контрабанда на крові продовжувалися.
Опір громадському блокуванню окупованого Донбасу виявився безпрецедентним – тиск з усіх боків, шалена кампанія ненависті у ЗМІ, використання усіх міжнародних можливостей українською владою.
Водночас саме ситуація боротьби влади та олігархічних посіпак зі своєю громадою просто кидає у відчай.
Ніколи після Революції Гідності не думав, що знову побачу цю ганьбу, коли українська влада, російська влада, частина українських експертів, влада так званих ДНР та ЛНР разом з міжнародною спільнотою будуть проти української громади, яка виборює своє право на свою стратегію в своїй країні.
Це єдиний фактично за весь час з початку Революції Гідності випадок, коли українська влада діє разом з сепаратистами та російською владою проти української громади, всіляко її паплюжачи та ображаючи.
Тому нинішня влада – це не наша влада, не влада для українських громадян. Це влада міжнародного олігархату, яка готова за здачу частини територіального суверенітету України домовитися про поділ суверенної ренти проти інтересів свого народу в обмін на задоволення інтересів українських олігархів.
Так, панове громадяни, ми зараз наодинці проти цілого світу, причому українська влада разом з російською владою проти нас.
Це ганебна ситуація, але ми маємо вистояти.
Атрибут до цієї статті – моя нова відеопрограма "Дійти до суті з Сергієм Дацюком", гостем якої був Єгор Соболєв.