Настрій там у хлопців бойовий, вони достатньо вмотивовані. Мабуть, це через їх ще доволі молодий вік. Страшно сказати, але 94-96-ті роки. Емоційно вони чимсь нагадують мені хлопців із фільму "9-та рота", так само готові іти вперед і без зупинки.
Але це непередбачено Мінськими угодами. Хлопці керуються ситуацією, яку бачать. А вона підказує, що треба рухатись вперед, створювати плацдарм для майбутніх позицій, які б дозволили утримувати промзону далі.
Загалом бої на передовій досить локальні, але дуже чітко можна розрізнити, де місцеві, а де російські найманці або рядовий склад так званих військ "ДНР". Як правило це місцеві мешканці, безробітні, які йдуть заробити, щоб мати якусь зайву копійку. Я їх не виправдовую, говорю за їхню мотивацію.
Вмотивовані, які вірять в ідеї "русского мира" і "Новороссии" - зустрічаються вже рідко. А от керівники рот, розвідки, снайперів, - російські військові, які частенько потрапляють в полон до наших.
Тепер ще по потребах для нашої армії. Дуже треба оновлювати їм автомобільний транспорт. Промзона потребує мобільності, особливо в умовах, коли певна військова техніка заборонена Мінськими угодами. Пересуватися там треба дуже швидко. Якщо їхати повільно – може підстрелити снайпер, як це недавно було із волонтерами. Рухатись швидко – це життєво важливо.
Тому мені, як і багатьом волонтерам, незрозуміло, що заважає державі забезпечити передові позиції машинами? Ми волонтери, купуємо оті джипи за гроші простих українців за 1-3 тисячі доларів. Як правило, це не розмитнені машини.
Вони ж недорогі, тому я не розумію, як на рівні держави не можна вирішити питання з машинами для передової? Чи та ж сама Європа могла би нам допомогти. Це ж не летальна зброя, а транспорт. Держава могла би не розмитнювати транспорт, а відразу відправляти його на передову. Ми чуємо про якісь мільярди, які виділені на армію, а ці машини – це питання кількох мільйонів доларів.
Хлопці реально благають, щоб їм дали колеса, бо від цього часто залежить їх життя.