Дуже часто доводиться чути, що наша найбільша проблема то відутність політичної волі.
І коли ми говоримо, що немає політичної волі, то перш за все ми маємо на увазі, що цієї волі немає у політикуму, у політичного класу, у правлячого класу.
На що саме немає політичної волі?
Немає політичної волі, щоб створити потужну армію і відвоювати Донбас та Крим. Немає політичної волі, щоб вийти з Мінського процесу та ізолювати Донбас, не зважаючи на будь-яку критику Європи, зосередившись на соціально-економічній війні з Росією. Немає політичної волі, щоб довершити люстрацію, зокрема в правових структурах. Немає політичної волі, щоб довести реформи до кінця. Немає політичної волі, щоб здійснити деолігархізацію. Немає політичної волі, щоб запустити конституційну реформу від громади. Немає політичної волі, щоб відважитися на соціальні інновації.
Але чи означає це, що політичної волі у правлячого класу немає взагалі?
Ні, не означає.
Уявіть собі, яку політичну волю потрібно мати, щоб каналізувати соціальну енергію двох поспіль революцій з доволі активною громадою. Уявіть, яка політична воля потрібна для того, щоб вже другий раз після чергової революції обернути кругову поруку пралячого класу проти волі громади, щоб ніхто зі знакових представників правлячого класу не зазнав жодного покарання. Тільки спробуйте уявити, яке низьке нахабство і яку мерзотну волю потрібно мати, щоб торгувати на втрачених територіях країни і щоб наживатися на війні. Уявіть собі який вольовий фанатизм потрібно мати, щоб перетворити боротьбу з корупцією на процес її концентрації. Просто лише спробуйте уявити собі, яку сильну волю потрібно мати, щоб вдавати солідарність з власною громадою, войовничість до Росії і при цьому продовжувати плекати власний бізнес і збагачуватися на монополізмі інфраструктурних послуг. Уявіть собі яку залізну волю потрібно мати, щоб іти наперекір недовірі всієї громади і прдовжувати чіплятися за владу навіть тоді, коли громада волає "ганьба".
Тому не з політичною волею у нас проблема.
У нас зараз проблема з волею громади, яка стомилась від скоропадщини і боїться петлюрівщини. Влада знайшла слабке місце громади – вона лякає її петлюрівщиною.
Проблема в тому, що громада все ще не вірить у свою здатність до самоорганізації. Громада не вірить в те, що здіснену нею на Майдані мередеву самоорганізацію вона може розпосюдити по всій країні.
Зараз іде конкуренція воль – волі правлячого класу і волі громади.
Всі медіаресурси, організаційні та навіть ресуси креативного класу правлячий клас спрямовує на те, щоб паралізувати волю громади.
Тому у нас проблема не з політичною волею, яка у правлячого класу є, але спрямована не в той бік. У нас проблема з волею громади, яка спрямована у потрібний бік, але слабка, розпорошена і живиться в основному низькою енергією підозри, ненависті та націоналістичного реваншу.
Самоорганізовану, позитивну, інтегровану через громадянську ідентичність і спрямовану на перспективу волю громади неможливо розбудити лише раціональним чином. Це можуть зробити публічні інтелектуали, які не захотіли ввійти до креативного класу, щиросердні митці, моральні авторитети та мудрі від народження активні громадяни.
Але вони теж в розпачі.
Потрібно розбудити побудників, щоб врни розбудили нас. Таке от замкнене коло.