То тримайте:
1. Єтапу розвитку завжди передує етап розпаду.
а) Ми почали будувати хоч скільки-небуть українські збройні сили тільки після майже остаточного розпаду колишніх імперських збройних сил.
б) Нова економіка може бути збудована лише після майже остаточного знищення старого імперського економічного кластера.
2. У 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, в Україні образовалося 9-12 млн зайвих людей. Це люди головним змістом життя яких була участь в великих імперських проектах: космос, авіація, наука, військо, енергетика, великі інфраструктурні проекти, мистецтво, тощо.
Половина дорослого населення країни!
Для цих людей дійсно, найкращою частиною душі, центром збору всього, що у них було доброго, чудового, світлого, того, що давало сенс жити, ростити дітей та плекати надію на майбутнє, рухнуло в один день.
Фантастична кількість громадян, не розуміє — якого масштабу виявилася ця трагедія — особиста трагедія кожного з них.
Вам лише 40, а ваш сенс життя вже втрачений назавжди.
Жінкам було простіше, у них завжди є діти та онуки. А ось прірва, в яку поринули командир радянського авіаполку або інженер, якій мріяв про космос, тягнувся у нитку заради космосу, відмовляв собі заради космосу, працював в галузі, а потім назавжди його лишився — у самому продуктивному віці, чим вона може бути виміряна?..
Згодом усіх цих людей записали у зрадники. В «імперці» (а вони-таки імперці), потенційні агенти Москви, що мріють знищити незалежність нашої квітучої України і знов віддати її на потурання Москві.
До того ж, це, переважно, російськомовне та міське населення України, та ще географічно зібране на Сході, Півдні та центрі країни.
В Україні перемогла концепція «національне — це народне». Українське модернове було викинуто на сміття.
Дуже багато хто не уявляє, як виглядають усі ці віночки та шаровари в очах людини, що запускала до космосу «Вегу», а зараз бачить, як руйнується та розкрадається, випілюється на металобрухт, концентрована мрія його життя.
Спробуйте уявіти собі це. Поставте себе на їх місце.
...
Теперь, дорогие друзья, я поведу вас на другую сторону могучего Днепра.
День, который для вас стал днём страшной катастрофы, навсегда сломавшей вашу жизнь, для примерно тех же 9-12 миллионов ваших соотечественников, стал Днём великой победы.
Вы оказались не нужны, и стали потенциальными предателями, узкоязычными, примитивными любителями «Иронии судьбы» и «совкодрочерами».
А у других украинцев исполнилась Великая мечта. Мечта, которую топтали и убивали 400 лет подряд. За которую отдали миллионы жизней их родители, деды и прадеды, за которую их расстреливали в ямах, гноили в Сибири, и заставляли кормить одних своих детей другими. Запрещали говорить на родном языке. Записывали в «фашисты», клеймили «наймитами» и тщательно вытаптывали все талантливое, что пыталось об этом говорить, или этому противостоять.
И вот — они победили. Доползли, добрались, дотерпели, достреляли.
И начали выталкивать все, что связано с клятим имперсько-москальським прошлым.
Первыми жертвами процесса стала имперская надстройка — все эти ваши тяжёлое машиностроение, наука, авиация и космонавтика, вооружённые силы и продажная девка Москвы — кибернетика.
Теперь — ваша «совковая культура».
А потом пришла война.
...
Українське повітря переповнене «з’єднанням». «Сполука» — найбільш ходова валюта.
І ніхто не хоче визнати, що в країні живе дві окремі нації, які більш за все, хочуть помститися одна одній.
Таємниця втрати Україною науково-промислового та економічного потенціалу, крім об’єктивних причин, має величезний суб’єктивну складову: одні мріють добити кляте радянське минуле, інші не собираются его восстанавливать.
Цитирую одного из ключевих функціонерів українського ВПК, як і положено — «червоного директора», з яким нещодавно мав приватну бесіду щодо блідноі немічи вітчизняної оборонної промисловості.
— Леша. Не уговаривай меня. Вы, сволочи, разрушили своей еб»ной шароварщиной все, что, что мы своей кровью из жил строили всю свою жизнь. Какой Вам теперь, на х@й, транспортный самолёт? Какие ПТРК? Мне и моим друзьям по 70 лет. Ты серьезно хочешь, чтобы мы встречались на углу Бандеры и Шухевича, и лепили вам при этом новые ракеты мирового класса?.. Цандер вам не герой?! Сикорский вам не герой? Королев и Кожедуб вам не герои?.. Вернадский вам имперец? Ну так выкусите. Все мои друзья сейчас прибывают в настроении: так не доставайся же ты никому! Мы эту отрасль построили, мы ее и добьём. Она уйдёт вместе с нами.
Я його питаю:
— А внуки?.. Им же тут жить.
Заради онуків зголосився попрацювати ще трохи.
З іншого боку:
— Та цих москалів давно треба раком поставити. Які 75 відсотків мови на телебаченні?! 101 відсоток!.. чемодан — вокзал — Росія. Де СБУ?! Але ж й там — москалі. Патриоти — до зброї!
…
Двом половинкам України не вистачило мудрості зрозуміти, що вони живуть в одному загальному домі.
Проте, цілком вистачає дурощі, мститися один одному.
Більш винними у цьому випадку, я вважаю переможців.
Та й що вважати «перемогою»?..
Цитую японського фахівця (кулуарна бесіда в коридорах міжнародного форуму):
— Ви, українці, ні туди й не сюди. Японія готова виділяти на відновлення Донбасу мильярди доларів.
— Навіщо це вам?.,
— Ну а як жеж? Ніхто не хоче нового Детройту у себе в країні. Уявляєте, які наслідки чекають на Захід, при спробі демонтажу попереднього технологічного укладу? Це — катастрофа!.. ми не можемо собі цього дозволити в жодному разі.
А у вас ця катастрофа вже сталася. Але ви, й з неї не можете витягнути користь.
Ти розумієш, що війна — це й ще високотехнологічна деструкція попереднього техноукладу? Чому у вас досі не зруйновані цілком донецькі підприємства? Взялися воювати, Арестович-сан, так вже розвалюйте всі заводи повністю, під нуль, під нові будівельні майданчики. Інакше — під що нам давати гроші?.. де українські авіаудари по цехам старих радянських заводів?.. втрачаєте таку нагоду!..
...
Мораль цей байки — проста.
Історія — безжальна.
Вона списала життя 10 мільйонів радянських українців у топку.
Але й вона помстилася (і ще помститься) 10 мільйонам українських українців — за руйнування радянського науково-промислового потенціалу:
— Привіт, велика аграрна держава.
Їх життя також пійде в топку, бо омріяної України вони побачити не встигнуть.
Українська соціальна модель передбачає спуск цієї ситуації на гальмах: саме тому, бюджет мінсоцполітики у нас в 2,5 рази вище бюджету Міноборони — у країні, що воює!..
Це звичайна побутова етика — хай усім буде добре, і ніхто не піде ображеним.
Але, мистецтво політики полягає у спроможності користатися не побутовою етикою.
Треба бути, або холодними, або гарячими.
Ми б мали обрати одну з двох моделей розвитку:
— або дуже плавну, щадну, з урахуванням інтересів усіх, спрямовану на національне примирення двох українських націй, на збереження національного потенціалу, насамперед, кадрового, людського (умовно — китайська),
— або модель безжальної деструкції минулого, шокових реформ, придушення протесту, повного руйнування старого та тотального футуро-дизайну Майбутнього (умовно — сингапурська модель).
«Не шмогла» — ні туди, не сюди.
Радянські люди, що мстяться за зруйноване життя — нікуди не поділися: слідкуйте за анонсами «Опоблоку». Вони нам ще проголосують.
Ні, не тому, що вони люблять «Опоблок». Просто «Опоблок» — єдиний, хто з ними розмовляє про те, що їм болить. Біллю, яка ніколи не мине.
Нікуди не поділися й ниці українські переможці — не здатні перемогти до кінця, без жалю разнести тут усе на шматки та збудувати Нову Футуро-Україну, від успіхів якої зідригнувся б світ.
Нікуди не поділася і українська «влада», яка тупо не розуміє, що означає «бути владою».
А «бути владою» означає не викупати у народу право на володарювання величезними соціальними подачками, які лише призводять до його тотального розбещення, а безжально нав’язувати йому обрану цивілізаційну модель.
«Бути владою» означає «бути мудріше ніж епоха» та «безжальніше, ніж історія».
— Так і рухається наш вічний возик під Чумацьким шляхом — за обрій, у вічність.
Неквапно та недолуго.
Але, я оптиміст. Все буде добре.
По-перше, між двома ворогуючими націями є тонка полоска прогресистів. Яка доволі багато робить.
По-друге, діти — інші.
Пережили індустріалізацію, переживаємо деіндустріалізацію, переживемо й велику аграрну державу.
Коли їм знадобиться новий технологічний поклад — вони його собі збудують, вже без нас — двадцяти мільйонів «дорослих» йолопів, яким не вистачило мізків та хисту визначитися при житті та піднятися над власними підлітковими комплексами.
Може, вони пригадають когось з нас, хто і в ці часи намагався ростити маленьки паростки їхнього Майбутнього.
По-третє, подивіться, як розумно усе задумано:
— обидві хвилі виснаджують одна одну (і усе навколо) до стану чорнозему.
Потім на ньому виростає нове деревце.
Оце і буде — Омріяна Україна. Вона буде зовсім не схожа на ваші мрії.
Але в ній буде ваша кров: проліта у недолугих бійках між собою.