Це - живі люди. Які можуть помилятися, робити помилки, порушувати закон, коїти злочини. На війні люди, зазвичай, не стають кращими, хоча і так буває. Вони там стають самими собою.
Я зустрічав людей, які пройшли три війни, але, як були дурнями, солдафонами та маразматиками, так ними і залишились (якщо не спаплюжились ще більше). У солдаті треба бачити, насамперед, живу людину. З усіма її слабкостями, з усіма її чеснотами. Саме живі люди захищают країну. Не гарні картинки та не героїчні уявлення. Саме живі люди, а не драйвові відеокліпи, колись підуть вперед, повертати окуповані території.
І чим більше ми бачитимемо в них живих людей, тим надійніше ми їх до того зможемо підготувати. Тим краще ми зможемо допомогти їм повернутися до цивільного життя. Часи простих, лубочних міфів минають, у світі і в Україні змінюється черговий акт історичної драми.
Ті, хто обирає блукати хащами простеньких, надійних, чорно-білих уявлень - програють. Пора починати працювати з реальністю, як вона є.