Вперше я потрапив на закордонний матч Збірної у 2000-му, коли грали "товарняк" на Вемблі (ще тому старому/доброму до реконструкції). Ну бо був у Англії на заробітках і гріх було таке пропустити.
Починаючи з 2008-го, коли вже більш-менш чітко "стояв на ногах" по фінансах, почав викатувати за Збірну свідомо. Шарпанина на ВІП-секторі у Мінську, спринтерський забіг від українського сектору до автобуса збірної під градом каміння і арматури (але під захистом щитів грецької поліції) у Афінах, забагато вина у Кишиневі, український марш у Марселі, підкорений Люксембург, Словаччина і Словенія, і т.д. і т.п.
І кожного разу перед вильотом/виїздом це тремтіння, пришвидшене серцебиття, нестача кисню.
Сьогодні буде бій. Я в це вірю. Я це знаю. Один бій буде на полі. Інший на трибунах. Хлопці будуть робити свою справу, а ми - фани, будемо робити все, щоб вони чули, що грають не на самоті. Нас буде 600-700, проти цілого стадіону вікінгів, але ви нас почуєте. І то голосно. Я вам і обіцяю і гарантую!
В руках фартова "роза", яку колись подарували хлопці з Сімферополя. Там на правому краю намальований Крим.
Який з нами! Як і Донецьк, як і Луганськ!
По конях! На Рейк'явік!!!