Будь-яка криза є не лише проблемами, але є можливостями, щоправда, не усі можуть скористатися ними, а час для цього обмежений. Події 2014р., включаючи анексію Криму та підтримка Росією дій сепаратистів на Донбасі, стали критичним викликом для світового майбутнього та встановленого міжнародного порядку. При цьому Росія й сама постраждала від власної агресивної поведінки. Так, торговельні потоки між РФ та Європейським союзом скоротилися з 326,42 млрд євро у 2013 р. до 191,185 млрд євро у 2016 р., суттєво скоротилися обсяги іноземних інвестицій. Вже запроваджені та нові санкції можуть стати додатковим чинником, який суттєво обмежить можливості економічного зростання Росії у найближчому майбутньому.
Тривалий час Росія була зацікавлена в утриманні України під своїм тотальним впливом, і майже повна енергетична залежність від Росії та економічна взаємозалежність двох країн були ефективним інструментом для Москви. В результаті після отримання незалежності Україною у 1991 р., внутрішня та зовнішня політика країни продовжувала перебувати під впливом Кремля. Протягом окремих років Росія була єдиним зовнішнім постачальником газу та ядерного палива, а вартість цих постачань була особливо високою. Наприклад у 2012 р. вартість імпорту газу із Росії складала близько 14 млрд доларів. Щоправда у 2013 р. Україна розпочала диверсифікацію постачань енергоресурсів і вже у 2017 р. була значно менше залежною від поставок із РФ.
Сам факт енергетичної залежності України є доволі дивним: країна володіє значними запасами енергоресурсів. Так запаси газу складають 923 млрд кубометрів – третє місце у Європі. Подібна ситуація із запасами урану: перше місце за його резервами у Європі. Запасів ресурсів є достатньо не лише для покриття власних потреб країни, але й експорту у випадку нарощення виробництва.
Водночас обсяг необхідних інвестицій для розробку запасів енергоресурсів не є особливо великим. Згідно з оцінками Українського інституту майбутнього, Україна може стати енергетично незалежною до 2022р. Загальна потреба інвестиціях при цьому складає 19,5 млрд доларів: 3.5 млрд для нарощення газовидобутку, 14 млрд для нарощення видобутку нафти та 2 млрд для її переробки. Такий обсяг інвестицій фактично рівний вартості імпорту енергоресурсів до України протягом 2-3 років.
Таким чином, протягом найближчого часу цілком імовірним є загострення конкурування за можливість інвестування в Україну для розробки покладів цих енергоресурсів з метою забезпечення потреб України та експорту. Наприкінці жовтня 2017 р. вже мали місце переговори між Україною та Китаєм стосовно спільного будівництва в Україні заводу з фабрикації ядерного палива. Деякі члени ЄС прагнуть скоротити свою залежність від постачань російського газу, а відтак будуть зацікавленими в постачаннях ресурсу з України. Сьогодні на Росію припадає 25,8 % усього імпорту ЄС твердих палив, 27,7 % імпорту нафти й 29,4 % газу. При цьому ЄС покриває лише 47 % власних енергетичних потреб самостійно за рахунок власних запасів ресурсів.
Зараз Росія постачає близько 160 млрд кубометрів газу до європейських країн, не приймаючи до уваги пострадянських країн. Таким чином експорт газу з України потенційно може зменшити європейську залежність від Росії. Скорочення російських поставок енергоресурсів до України та деяких країн ЄС призведе до скорочення можливостей цієї країни до дестабілізації геополітичної обстановки. Фактично це спосіб стримування Росії у Європі шляхом зменшення рівня газового ринку, що вплине на геополітичну обстановку у регіоні.
США вступають у боротьбу за глобальне та регіональне лідерство із іншими важливим гравцями, передусім Китаєм. Відтак, сьогодні США потребують нових шляхів та методів збереження власної позиції у світі. Окрім технологічного лідерства енергетичному секторі, як очікується США стануть одним із найбільших виробників та експортерів енергоресурсів конкуруючи з такими гігантами як Росія та Саудівська Аравія. Але як показує досвід покладання на експорт енергоресурсів не є надійною стратегією для збереження лідерства в енергосекторі. Важливі геополітичні гравці повинні бути зацікавленими у започаткуванні проектів з видобутку енергоресурсів і в інших регіонах. Постачання енергоресурсів із США ускладнюється логістикою: витрати на транспортування газу та інших енергоносіїв через океан значно знижують доходи компанії порівняно із можливістю видобутку цих ресурсів у безпосередній близькості до покупців. За сучасної ринкової кон’юнктури існує ризик неприбутковості безпосереднього постачання енергоресурсів із США до Європи. До того ж конкретно у цьому випадку Сполучені Штати будуть конкурувати із іншими виробниками на не надто зручних умовах.
Деякі експерти зазначають, що США повинні бути більше та глибше залученими у справи Європи сьогодні. Участь американських компаній у проектах з видобутку газу та інших енергоресурсів в Україні та інших сусідських державах, а також подальшої торгівлі цими ресурсами, може стати частиною комплексної стратегії із стримування Росії з отриманням прибутків. Нещодавно прийнятий закон “Про протидію суперникам Америки шляхом санкцій” серед іншого передбачає розробку плану зміцнення енергетичної безпеки для України спільно із США. План передбачає зокрема й стимулювання залучення інвестицій у сектор української енергетики.
Закон про санкції відкриває вікно можливостей для компанії США розпочати проекти з видобутку енергоресурсів в Україні та подальшої торгівлі ними. І великі газові резерви України є привабливим ринком для початку такої діяльності. Це не лише забезпечить прибутки американським компаніям, але також допоможе стримуванню Росії шляхом зростання впливу Сполучених Штатів у Європі та світі загалом. Участь США у європейських енергетичних проектах, включаючи Україну, може бути одним із шляхів реалізації програми нової адміністрації “Зробити Америку знову великою”