Фото з Тегерану, майже 7-літньої давнини: молода іранка читає "Казку про калинову сопілку" (переклад на перську Катерини Криконюк).
Країна, в якій у тебе є читачі, не може бути тобі байдужою - за визначенням: "твої читачі" - це як одна з форм родинного зв'язку і емоційно спрацьовує куди сильніше за, напр., туристичний спогад (коли там щось діється, ти не можеш про них не думати!).
Так ось, безвідносно до сьогоднішніх (і завтрашніх) політичних, економічних і т.д. констеляцій в Ірані й на Близькому Сході (про які я знаю дуже мало), є одна річ, яку знаю напевно й твердо: не можна просто так впакувати в хіджаб і заткати рота сотням тисяч освічених молодих жінок, спраглих до книжки, - рано чи пізно ця "перегороджена" ріка прорве греблю...
Це 21-ше століття, панове. І воно буде "жіноче" - на добре чи на зле.
І не кажіть потім, що вас не попереджали...