До сьогоднішнього дня Росія була визнана країною-агресором лише на рівні постанови Верховної Ради, тобто це була фактично лише політична заява. В той час, як США на законодавчому рівні запровадили санкції проти Росії через її агресію, Україна довгий час не могла спромогтися на реальні законодавчі кроки.
У жовтні минулого року Президент зареєстрував відповідний законопроект як невідкладний, але потім намітився масштабний обмін полоненими, тож, аби не зірвати його, лише зараз відбувся розгляд законопроекту в другому читанні.
Нарешті, на четвертому році війни, Верховна Рада прийняла документ, в якому називає речі своїми іменами: Росію – агресором і окупантом, який несе відповідальність за заподіяну моральну та матеріальну шкоду, окуповані території окупованими з окупаційними адміністраціями РФ, замість АТО – заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ.
І, до речі, без «Мінських домовленостей» у тексті. Але й без згадування Криму в назві закону, що обурює деяких політиків.
Ті, хто каже, що закон не матиме наслідків, лукавлять. Бо закон, не враховуючи сигналу західним партнерам, допоможе Україні на полі юридичної битви в рамках гібридної війни з Кремлем. Особливо у питаннях відшкодування збитків від російської агресії, а також у питаннях порушення прав людей на окупованих територіях. Власне, негативна реакція Росії на прийняття законопроекту якнайкраще свідчить про його історичність і важливість.