Завдяки Луценку ми дізналися, що це ніякі не "вишки Бойка", а "вишки Кацуби" – юного заступника кеівника "Чорноморнафтогазу", який у віці 25-років виявився спроможний самостійно провернути аферу міжнародного масштабу. І головне, що Бойко, який призначав Кацубу разом з його старшим братом на посади на "Нафтогазі", нічого не бачив і не знав.
Чого більше в такій короткозорості – грошей, яких у Бойка, що стояв біля витоків РосУкрЕнерго, все ще предостатньо? Чи його статусу зручного опонента Порошенку в другому турі виборів президента?
Зате Луценко, в якого не вийшло з Бойком, знайшов собі нові цілі для полювання – окрім Саакашвілі, автомайданівців та Шабуніна, ще одним фігурнатом чорного списку Луценка виявився міністр фінансів Олександр Данилюк.
Днями я отримав документ, де Луценко ініціює відсторонення міністра фінансів з посади в уряді. Підставою є той факт, що департамент економічних злочинів Генпрокуратури (в народі – департамент Кононенка-Грановського) розслідує справу Данилюка на предмет можливої несплати податків.
У рамках справи Державна фіскальна служба почала перевірку, а оскільки ДФС формально підпорядковується Міністерству фінансів (лише формально, оскільки керівника у фіскальної служби немає, а виконувач обов'язків є людиною Володимира Гройсмана), то в Данилюка начебто є конфлікт інтересів.
У своєму листі Луценко просить Гройсман вирішити це питання, але, окрім як шляхом відсторонення з посади Данюлюка, це зробити неможливо.
Наприкінці минулого року генпрокурор США демонстративно відмовився зустрічатися з Луценком – і цей демарш поставив на вуха все посольство України у Вашингтоні, яке організовувало ці перемовини, що не відбулися. Але, очевидно, Луценко погано засвоює уроки. Тому він продовжує атакувати Данилюка, який зараз залишився одним з нечисельних каналів комунікації між Києвом і МВФ (читай, Міністерством фінансів США).
Вимагаючи відсторони міністра фінансів, Луценко вкотре опиняється на боці різноманітних угруповань, що намагаються "згноїти" Данилюка – починаючи від Коломойського та закінчуючи Южаніною з Кононенком.
Зрештою, це особистий вибір Луценка. Півбіди, що він виявився неспроможним виконати суспільний запит на справедливість. Біда в тому, що за його керівництва ще більше, ніж за часів Шокіна, відбувається використання органу законності для розправи над неугодними політиками та змови для досягнення потрібного результату на виборах.
Луценко продовжує все це робити, хоча на власному досвіді переконався – бумеранги вміють повертатися. І не одноразаво.