Як ЗСУ зупинили окупацію Чернігова: хроніка боїв за місто

Новини

07.11.2026 22:45

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

Канал «Суспільне Документалістика» у відео на YouTube детально розповів про події лютого-березня 2022 року, коли Збройні сили України зупинили спроби російських військ оточити та окупувати Чернігів. Матеріал показує, як українські захисники, часто маючи значну перевагу у техніці та чисельності противника, чинили опір, обороняючи місто.

26 лютого російські війська здійснили спробу прорватися до Чернігова через село Товстоліс. Вони подолали український блокпост, і їхні броньовані машини, танки та БМП рухалися околицями міста. Колону, за словами авторів відео, очолював російський командир Леонід Щоткін. Однак, цей прорив, хоч і став найбільшим успіхом російської армії в Чернігові, закінчився знищенням техніки та полоненням командира.

Оборона Чернігова: перші бої та ключові моменти

Підрозділ Костянтина Гальцева тримав оборону на вулиці Кільцевій. Аналізуючи ситуацію, захисники бачили близько двох танків, які переїжджали дорогу. Танк командира Щоткіна обстріляв багатоповерхівку та рухався далі вулицею Кільцевою. Там його зустріли бійці 1-ї танкової бригади Артур Оліфіренко та Максим Борисенко. Вони розповіли, що на той час не були готові до таких масштабів боїв. Солдати вагалися, чи можна заїжджати технікою на приватну територію, адже це суперечило їхньому «українському світогляду».

Танк Щоткіна прямував до аеродрому в Півцях. Після проходження ста метрів вулицею Кільцевою, його підбили бійці 1-ї танкової бригади. За словами захисників, в колоні було сім танків і сім БМП з піхотою. Російська армія діяла, як у Другій світовій війні, з командиром на чолі колони. Завданням українських сил було не допустити ворога в центр міста. Солдати використовували себе як «живу приманку», ховаючись за парканами.

Внаслідок бою в російському танку загинув механік-водій Дмитро Опойков. Командир Щоткін та навідник Михайло Куліков, отримавши контузії, змогли вибратися з палаючого танку та здалися в полон. Вони стверджували, що їх відправили «для тренування» і мали «просто їхати вздовж України». На запитання, чому вони обстрілювали місто, відповідали, що не знають.

Другий російський танк, який намагався прорватися, також був підбитий українським снарядом. Ще один БМП, який дістався Чернігова, був знищений бійцями територіальної оборони. Успіх українських військових у стримуванні цього прориву, коли сім танків і сім БМП з піхотою були зупинені чотирма українськими танками та до 70 піхотинцями, Дмитро Брижинський назвав одним з ключових моментів оборони Чернігова.

Як наслідок бою, захисники Чернігова захопили трофейну техніку: танк Т-72 та бронетранспортер, які російські війська покинули під час відступу. Артем Лінков, який захопив Т-72, опублікував відео з цим трофеєм, щоб показати батькові в Росії, що Україна здатна оборонятися.

27 лютого російські війська завдали ракетного удару по позиціях українських військових біля «Епіцентру». Внаслідок обстрілу двоє військових отримали поранення. Також було знищено танк Героя України Олексія Синюка. Сам Синюк згорів у танку.

Район «Епіцентру» обстрілювали протягом усієї блокади Чернігова. 28 лютого російські війська знищили сам гіпермаркет. Оборона проходила по краю житлового кварталу, а поле за «Епіцентром» стало «сірою зоною». 14 березня там загинув солдат Микита Мельник, перебуваючи в окопі разом із батьком.

Російські снаряди також влучали в житлові будинки. Пенсіонер Олександр Чалиш, 70-річний чоловік, який переніс інсульт, попри стан здоров'я, чотири роки тому, захищав свій район разом із військовими, маючи власну рушницю. Він розповідає, що попри слабкість, відчув силу захищати Україну.

Спроби оточення Чернігова та їх провал

Російські війська намагалися обійти Чернігів із заходу, прямуючи до київської траси. Їм перешкоджав зруйнований міст у Шестовиці та село Кiїнка, яке вважалося «західними воротами» до міста. На цих позиціях зосереджувалися сили ЗСУ. Село Кiїнка було обстріляне касетними боєприпасами, внаслідок чого загинули троє поліцейських та 16 людей отримали поранення.

У лісі за Кiїнкою, біля ключової транспортної розв'язки, зайняли позиції військовослужбовці з територіальних центрів комплектування. Серед них був Сергій Воробйов, мобілізований. Його позиції назвали «Спарта». Основне завдання «спартанців» полягало в недопущенні просування ворожих колон цією трасою. Вони створювали блокпости та готувалися до зустрічі з бронетехнікою. Незважаючи на брак спорядження, захисники демонстрували високий бойовий дух.

Після невдалих спроб прорватися, росіяни почали знищувати позиції «спартанців» артобстрілами та авіацією. Внаслідок обстрілів, зокрема, загинув капітан Володимир, а також двоє солдатів, які прибули як підкріплення.

Російські війська продовжували рух на південь від Чернігова, намагаючись захопити Шестовицю для будівництва переправи через Десну. За інформацією, близько 30% ворожої колони досягло Шестовиці. Там відбувалися серйозні бої з залученням авіації. 28 лютого росіяни збудували переправу через Десну, але її знищили ракетою «Точка». Раніше, 26 лютого, ЗСУ знищили російську переправу в Макошиному. За словами військових, це призвело до знищення близько батальйону російської техніки.

Шестовиця отримала назву «Чернігівська Чорнобаївка», оскільки близько 40% російських військ та техніки, що зайшли в село, були знищені. 7 березня на місцевому аеродромі, з якого росіяни обстрілювали Чернігів, також було знищено ворожу техніку.

3 березня росіяни зайняли села Золотинка, Ладинка та Ягідне. Майор-генерал Віктор Миколюк здійснив особисту розвідку ворожих позицій. Під час бою загинули Андрій Катков та водій, ще один спецпризначенець отримав поранення. Вранці того ж дня українські сили відбили позиції біля Ягідного, знищивши ворожий танк «Тигр».

5 березня російські війська просунулися до південних околиць Чернігова, зайнявши село Іванівка. 58-ма бригада зазнала втрат, усі їхні БМП були знищені. Для завершення оточення Чернігова росіянам залишалося захопити Количівку, яка була «південними воротами» міста. Це дозволило б їм перерізати зв'язок міста з материковою Україною. Очікувалося, що штурм міста почнеться 10-15 березня.

7 березня російська армія обстріляла Количівку, а потім зайшла в село. Українські захисники, зокрема підрозділи Національної гвардії та 58-ї бригади, чинили запеклий опір, знищивши два танки та один БМП. Генерал Віктор Миколюк особисто керував боєм, надихаючи підлеглих. Втративши позиції, українські бійці відійшли, а ворожа техніка була знищена. Серед загиблих захисників були брати Роман та Леонід Бутусіни, які емігрували до України з Росії і стали на її захист.

9 березня росіяни зайшли в село Лукашівка. Їхні сили складалися з 38 танків та 76 БМП. Українські військові, яких було близько 200 осіб, мали лише два танки та чотири БРДМ. Вони тримали оборону, знищивши до п'яти вантажівок з боєприпасами. У бою загинув Володимир Гайдайчук, який отримав поранення, але відмовився здаватися. Лукашівка була втрачена, частина 1-го та 58-го батальйонів зазнала втрат, частина потрапила в полон.

Окупація Лукашівки тривала 22 дні. Після звільнення села було знайдено тіла загиблих українських військових та місцевих жителів. Російські війська з Лукашівки обстрілювали евакуаційні колони з оточеного Чернігова. ЗСУ не дали їм просунутися далі села Бакланова Муравійка.