3 доби пропадаю на зйомках. Зранку до ночі. В перервах між зйомками копирсаюсь у стрічці ФБ. Натрапив на цікаві балачки на сторінці, де відбувається вельми активне обговорення теоретично можливого перейменування площі Льва Толстого.
Я зараз не буду зупинятись на «тілі» суперечки. Бо почнеться не менший треш у коментах і під цим постом. Мене вибісило інше! Це ставлення корінних киян до приїжджих жителів столиці, яке повилазило в коментарях. Відібрав за пару хвилин кілька яскравих:
«Юлия Свечкарёва Как же Вы достали с переименованиями. Понаехали и решают тут за киевлян. Давайте уже и Киев поменяем,
Сергей Михайлов Покажите мне этих «киевлян», которые высказались за переименование?! Это лимитчиков понаехавших за киевлян приняли?
Надежда Васильченко Грустно. Переименовывают лица, не имеющие к Киеву отношения! Прописка - это еще не киевлянин!
Елена Гавриш Задолбали уже со своими переименовываниями!...Отстаньте от Киева , его улиц,площадей,станций метро и т.д....езжайте на свою малую родину там и переименовывайте...я,коренная киевлянка,боюсь потеряться в родном городе...из-за вас...»
«Понаєхалі, лімітчікі, прапіска, єзжайтє на малую родіну…» - це все від одних жителів столиці іншим!
Якось у 2007 році стояв я на Хрещатику, молодий і красивий, і закликав киян та гостей міста відвідати пересувну лабораторію Nivea. Ну, була і така робота колись у мене. Дівчатка промоутери, що зграйкою стояли поряд, запитали: «Сережа, а откуда ты так хорошо знаешь украинский? Где учил?».
Та я й кажу, що: «Ніде, молодиці, я ж з тернопільщини, то воно з молоком матері».
Поряд стояв ханига, років 60 на вигляд. Класичний вигляд «ніщєброда»: спитий, в старих лахах, папіроса в зубах. І цей персонаж, на якого я б і не звернув уваги, тоді сказав мені розкішні слова: «Так чьо ти, бл…дь, панаєхал сюда? Сідєл би в свайом Тєрнопалє»!
Так я вперше познайомився із ставленням еліти з пропискою до тих, хто «панаєхал».
Кияни! Ви чого?!
Ви звинувачуєте нас в чому? В тому, що ми намагаємось якось впливати на стан справ умісті, де ми живемо?! Ви справді вважаєте, що ненародженість у Києві не дозволяє нам впливати на процеси у столиці? Ви з нас зараз глузуєте, чи що? Може докотимось до «раисся – для русскіх, масква для масквічєй»?
Серед 400 з гаком тисяч підписників на моїй сторінці, кожен четвертий – це киянин. Готовий побитись об заклад, що з цих «киян» 80% ті, що «понаїхали». Я коли працював на MusicРадіо, у нас в колективі було 6 киян. З чотирьох десятків працівників. Сьогодні на зйомках я попросив зголоситись хто киянин серед членів знімальної групи. З двадцяти присутніх на локації їх було ТРОЄ. На Новому каналі я з диким вереском «мацаю» корінних киян, бо вони у нас на каналі – рідкість!
Кияни! 12,5 років тому я переїхав у ваше розкішне місто, яке, за збігом обставин, виявилось містом моїх амбіцій і столицею моєї країни! Воно завжди мене вабило. Не тільки тому, що це місто максимальних можливостей у тій цврині, в якій я працюю, але й тому, що я пам*ятав, хто 3 дні тримав Майдан на Помаранчевій Революції, поки не підтягнувся Бандерштат. Хороше місто, з характером.
Проте, я пам’ятаю розмови з киянами в 2005-2007 роках. «Что? Зарплата в 400$ в месяц? Я что, конченый?». А ми, понаїхавші, пахали і за 300 і за 250. Бились, вигризали, демпінгували, піднімали, розштовхували ліктями. МИ СТВОРЮВАЛИ КОНКУРЕНТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. У якому ви, корінні кияни, не бажали возитись.
Воно й зрозуміло. Є житло, є підробіток там-сям, матуся, яка нагодує. Ну ви ж не лохи, щоб за копійки пахати.
А ми пахали. І не на одній роботі. А на двох/трьох. Я вставав о 5 ранку, щоб поїхати на роботу на радіо. Зарплатою на радіо я міг оплатити житло. Все! Друга робота була на життя. Але я хотів трошки більше, тому у мене була ще й третя робота. Але не було жодного знайомого киянина, який би пахав на трьох роботах.
І я не засуджую! Я не кажу, що ліниві. Я не виявляю агресії! Ніфіга і ні разу! Я просто закликаю ставитись із повагою до нас, тих хто «понаїхав». Бо ми, по-перше, зняли з ваших голів, багато геморою в сенсі чорної роботи, а по-друге, кияни, ми своєю працею заслужили право впливати на процеси у цьому місті. Навіть, якщо без прописки. Просто нас багато. Дуже. Ми – це няні у пологових будинках і таксисти, ми – це військовослужбовці по контракту і менеджери у яких склався кар’єрний ріст, ми – це телеведучі і солісти популярних гуртів. І ми не претендуємо на ваше право називатись киянами. Ми – мешканці Києва.
Але ми звикли, щоб там, де ми мешкаємо, нам було зручно!
Змиріться!
З повагою, батько двох киян, Сергій Притула.