В інформаційному полі плаває "зрада". Мовляв, Україна лише на п'ятому році війни вислала російських дипломатів, та ще й не через анексію Криму чи тисячі загиблих на Донбасі, а через отруєння двох людей у Британії.
Але це маніпулятивна неправда – Україна з самого початку війни вислала групу російських "дипломатів", не рахуючи того, що вже давно немає посла РФ в Україні, на відміну від того ж посла РФ у Великій Британії.
Насправді можна пишатися тим, як Україна блискуче використала нагоду стати частиною світового вислання російських "дипломатів".
Цифри принципові та мають значення – 13 розвідників "повернуться в рідну гавань", що виводить Україну на почесне третє місце серед усіх країн за кількістю видворених російських "дипломатів", після США і Великої Британії.
Це красномовно нагадує, що Україна безпосередньо потерпає від російської агресії.
На жаль, не обійшлося і без помилки в стратегічних комунікаціях держави – зокрема, поспішна заява віце-спікера Верховної Ради Ірини Геращенко напередодні вислання "дипломатів", що "висилка російських консулів викличе висилку українських – і наші політв'язні в РФ залишаться сам на сам з мордором".
Не спростовуючи деякі негативні ефекти від вислання "дипломатів", тези пані Геращенко про необхідність збереження російських "дипломатів" були проявом непослідовності.
Але все добре, що добре закінчується – Україна зрештою ухвалила правильне рішення і опинилася в одній упряжці з цивілізованим Заходом.
Хоча деякі країни все ж таки "пасанули". Наприклад, прем'єр-міністр Австрії заявив: "Скоріше, ми хочемо бути будівельниками мосту між Сходом і Заходом та тримати відкритими канали переговорів з Росією".
Наче пан Себастьян Курц зовсім забув, як Україна була тривалий час цим самим мостом між Сходом і Заходом, і чим воно все закінчилося.
Історична подія з висланням російських "дипломатів" сталася не тільки і не стільки через отруєння Скрипаля. Хімічна атака в Солсбері стала приводом для жорсткої реакції, просто кажучи, урвався терпець.
Напруга системно накопичувалася внаслідок окупації Криму та Донбасу, інтервенції в Сирію та підтримки режиму Асада, підтримки режиму Кім Чен Ина в Північній Кореї, втручання у вибори в США, Франції, Німеччині та інших країнах.
"Родзинкою" останніх дій Росії як країни-терориста став виступ Путіна, який напередодні власних перевиборів вирішив погратися мускулами і залякати світ "надпотужною" ракетою.
Саме тому ми спостерігаємо не класичне "глибоке занепокоєння" на якийсь конкретний вибрик Кремля, а реальний і ефективний крок у відповідь на всі останні агресивні дії РФ, які загрожують світовій безпеці.
І так, це свідоме, неемоційне загострення відносин та перехід до нової фази протистояння.
Перші наслідки вислання "дипломатів" уже проявилися в обвалі фондового ринку Росії – акції російських компаній впали майже на 200 мільярдів рублів.
Також комітет Європарламенту схвалив директиву, яка блокує "Північний потік-2". Крім того, з'являються ордери на арешт у Британії активів російських олігархів.
Подальший імовірний сценарій полягає в посиленні санкцій проти Росії – як мінімум, у розширенні "списку Магницького". Дуже потужним кроком став би повноцінний бойкот цьогорічного чемпіонату світу з футболу в РФ.
Зрозуміло, що кремлівські пропагандисти пояснять плебсу "високі матерії" з висланням "дипломатів", мовляв, "загниваючий Захід" переживає глибоку кризу і об'єднав зусилля проти могутньої і великої держави, тому що боїться її.
Не зможуть тільки ці пропагандисти уберегти від правди самого президента РФ, який отримав черговий ляпас, точніше – справжній кулачний удар.
Путін у цьому плані "мазохіст" – що більше ізоляції, то краще. Це дозволяє виправдовуватися перед власним суспільством, чому в Росії так жити погано, а ще мобілізує об'єднуватися довкола царя, бо ж країну оточили підступні вороги.
Не хочеться будувати конспірологію, але це ще питання, чи є масштабна трагедія в Кемерові, де згоріло більше півсотні людей, простим збігом у часі з масштабним видворенням російських "дипломатів".
Бо цинізм і незначущість людського життя пронизують методи роботи ФСБ, яку колись очолював Путін.
Цілком очевидно, що Путін хотів дестабілізувати Україну та Європу, щоб скористатися цим для посилення власних позицій. Але не так сталося, як гадалося – він створив серйозні додаткові проблеми собі, своєму оточенню та об'єднав майже весь Захід проти Росії.
Як той Мефістофель у Ґете – бажаючи лиш злого, робить лиш добро.