Дуже часто доводиться чути думку, що e-декларації для антикорупціонерів стали нібито помстою влади тим, хто її критикує і підриває рейтинг.
Але помста – це емоційна реакція, а ми маємо справу з цілком виваженим і стратегічним кроком, направленим на дискредитацію і придушення тих, хто заважає утриматися при владі.
Влада мала цілий рік до 1 квітня 2018 року, щоб скасувати цю норму, але так і не скасувала, що є зайвим підтвердженням всієї холоднокровності розрахунку.
Сьогодні громадськість і нові обличчя – найбільша політична загроза чинним можновладцям. Різні соцопитування одностайно демонструють запит на нових політиків.
Найбільший показник, з величезним відривом, у всіх політичних рейтингах має поле з тими, хто не визначився за кого голосувати, адже люди розчарувалися в чинних "елітах".
Як тільки серед політичної пропозиції з'являться нові сили, адекватні та конструктивні, а також не замішані в корупційних скандалах, – це буде поразкою для представників "старої гвардії".
Колись журналіст Мустафа Найєм був тим самим антикорупціонером, "якому не заздрив" тодішній президент, а згодом він став народним депутатом. Аналогічно журналіст Сергій Лещенко. Вікторія Сюмар і Єгор Соболєв – та ж історія.
Ігор Луценко прийшов до політики з журналістики і громадської діяльності. Ганна Гопко опинилася в політиці після громадського сектору. Олена Сотник, окрім юридичної практики, займалася громадською діяльністю.
На прикладі цих представників "молодої крові", які вперше стали депутатами, чудово видно, що громадська діяльність є ще й кузнею політичних кадрів.
Тому прикрутити гайки цій кузні стало святою справою для політиків, які будь-якою ціною прагнуть утриматися при владі та не хочуть поступатися дорогою молодим.
Владу навіть не спинили заяви послів G-7 і Держдепу США. Тобто бажання поставити підніжку антикорупціонерам було дуже і дуже потужним.
Свою відволікаючу піар-місію ця норма вже виконала – як заявила представник президента Ірина Луценко, "усі побачили, хто є хто, от тепер можна відміняти".
Чесно кажучи, не знаю, що там побачила пані Луценко. Але я не бачу ніякої корупції в тому, що журналіст-розслідувач Дмитро Гнап заробив за рік більше 1 мільйона гривень.
Так само не бачу криміналу в тому, що керівник "Центру протидії корупції" Віталій Шабунін задекларував майже 1 мільйон гривень доходу. І немає нічого поганого в тому, що виконавчий директор Transparency International Україна Ярослав Юрчишин мав дохід більше 1 мільйона гривень за рік.
А коментарі пані Луценко виглядають дешевими закидами в стилі "подивіться, як багато вони заробляють".
Це смішно, бо, по-перше, вони заробляють, а не крадуть з бюджету. По-друге, це взагалі не співставно з реальними статками тих же депутатів і міністрів. Просто певним політикам зручніше переводити стрілки і обговорювати чиї завгодно гроші, тільки не власні.
До речі, згадайте, який був ажіотаж з e-деклараціями держслужбовців у попередні періоди – картини, годинники, колекції вин, храми, ікони, святі мощі – і порівняйте з млявістю цього року.
Наразі всі обговорюють не те, що голова фракції БПП витратив на навчання більше, ніж заробив, і не те, що Олег Ляшко нібито виграв у лотерею півмільйона, і взагалі не кричущі факти з понад 800.000 поданих e-декларацій чиновників, а e-декларації громадських активістів.
Дуже правильно вчинили деякі антикорупціонери, які не влаштували "плач ярославни", а креативно "обіграли" цю ситуацію: хтось задекларував Кобзар, хтось – собак-переселенців, хтось – триметрову "антикорупційну дупу", хтось – ще якусь цікавинку.
Але нехай громадські активісти не поспішають радіти, що їм вдалося вийти сухими з води. Адже в будь-якому випадку інформацію з їхніх декларацій можуть використати для заведення справ, тиску і шантажу.
Завжди можна доколупатися, особливо руками підконтрольних правоохоронних органів. Тому вказане "невинне" майно все одно створює додатковий важіль впливу з боку влади, яка хоче тримати кожного "неслухняного" антикорупціонера за найінтимніші місця.
Те, що влада не скасувала вчасно e-декларування для антикорупціонерів, – лише один із проявів тенденції загострення протистояння між владою і громадським сектором.
Чого тільки вартий нещодавній інцидент із Громадською радою доброчесності, яка вийшла з процесу кваліфікаційного оцінювання суддів у процесі "судової реформи".
Але воювати з громадськістю – це недалекоглядне і помилкове рішення влади, lose-lose (програшна для всіх) стратегія.