Це означає декілька дуже важливих речей.
Перш за все, конкуренція за пост Президента тепер відбуватиметься серед інших політичних лідерів. А отже нинішня влада використовуватиме адміністративний, фінансовий, організаційний, корупційний ресурси, а, найголовніше, ресурс ЗМІ – саме на просування потрібного їй кандидата.
Що називається, слідкуйте за владою, слідкуйте за грішми, слідкуйте за корупційною вигодою, слідкуйте за ефірами.
Якщо в Росії таке структурування кіл владного впливу проводиться через розрізнення "Башт Кремля", то в Україні, якщо використовувати цей же підхід, потрібно вводити уявлення про "Химери Адміністрації", якщо уподібнювати цю метафору до Будинку з химерами, який тепер відгороджений від народу. Тим більше, що "химера" дуже точно характеризує прихований і гібридний характер олігархічних щупалець, як і нездійсненність їх мрій та вигадок щодо майбутнього.
А використовувати цей підхід Росії в Україні можна тому, що Україна повністю відтворила російську схему – президент-олігарх очолив, перш за все, олігархічну вертикаль. В цьому сенсі, нинішньому Президенту вдалося зробити те, що дуже прагнув, але не встиг, зробити попередній Кривавий Президент, оскільки нинішній Президент ще до свого президентства вже був олігархом.
Друга важлива річ. Персональна критика Президента втрачає домінуючий сенс. Тепер ми повинні мати справу зі створеними нинішнім президентом-торгашем міфами.
Міф перший. Ми виграємо війну шляхом торгівлі геополітичною орієнтацією, частинами суверенітету, економічними зобов'язаннями та впровадженням норм та законів західного світу або, якщо говорити лише про видимі публічні дії в популярному вираженні, – політико-дипломатичними засобами. Ми переіменуємо АТО в ООС і, ведучи зовнішні торги, будемо сподіватися на закордонних миротворців. Багато хто в це вірить.
Міф другий. Ми зможемо здолати корупцію Системи шляхом створення антикорупційних контрсистемних інститутів всередині Системи. Повна дурня, але в неї вірять багато українців. І навіть за кордоном роблять вигляд, що вірять.
Міф третій. Реформи в Україні гальмуються не тому, що реформовані шматки знову вбудовують у систему корупції, а тому що українці такі ґрунтовні і неквапливі. Це скоріше брехня, але у вигляді міфу. У цей міф мало хто вірить в Україні, але за кордоном роблять вигляд, що вірять.
Міф четвертий. Якщо у олігархів відбирають частини бізнесу на користь Президента-олігарха, то можна зробити вигляд, що це боротьба з олігархами. При цьому можна окремо від олігархів критикувати монополізм та здирницькі тарифи. Можна навіть заявляти за кордоном – сам я олігарх, люблю владу, але ні грошей, ні олігархів не люблю. Багато хто вірить у це.
Міф п'ятий. У всіх негараздах винувата опозиція та зрадофіли, які є агентами Кремля. Коли цей міф почав деградувати перший раз – відбулася спецоперація "Шатун". Коли цей міф почав деградувати другий раз, спецслужбам віддали наказ про організацію спецоперації "Теракт у ВР", терористів вчасно викрили та заарештувати. Багато хто досі в це вірить.
Міф шостий. Якщо проплатити достатню кількість експертів та журналістів і змусити їх транслювати ці міфи, то в них віритимуть і віритимуть. А якщо створити проект з відбору нових лідерів, то ці контрольовані лідери і надалі зможуть підтримувати олігархічний режим. Творення фейкових агентів змін контрпродуктивне. Але в публічному дискурсі в рамках міфологізованої свідомості це спрацьовує, бо багато хто в це вірить.
Міф сьомий. Так би мовити, magnificum fabula, грандіозний міф. Якщо десь є окремі досягнення післяреволюційної України, то це є системні та незворотні досягнення. Найбільша дурня з усіх міфів, особливо якщо справа стосується держави та державних керівників. Вони вважають, що генерують системні зміни, в той час як вони дегенерують системні зміни (блокують, збочують, відкочують) за рахунок псевдозмін, мікрозмін, антизмін.
Системні зрушення сталися лише на рівні громадянського суспільства – воно виникло і намагається здійснювати вплив на державу, хоча поки що не дуже успішно. Але спроби змін кризової ситуації в Україні з боку держави міфологізовані найбільше. Багато хто в цей міф вірить, особливо ті експерти та журналісти, які працюють на владу.
Отже фіксуємо. Президент перетворився на токсичний пасив соціальних процесів. Водночас у структурах влади, всередині аргументації експертів та журналістського наративу все ще живуть міфи, які не дозволяють здолати олігархічно-корупційну систему.
Як можна позбутися цих міфів? По-перше, усвідомити їх суть як міфів, оскільки багато хто буде захищати їх дійсний постміфологічний характер, тим самим захищаючи власну соціальну позицію та власну соціальну перспективу. По-друге, потрібно боротися з ними дискурсивно: на всякий міфологічний дискурс відповідати фаховим аналітико-експертним контрдискурсом. А, по-третє, найпотужніша боротьба полягає у конструктивному моделюванні докорінних змін України.
І тут є складності.
Саме ці міфи підтримують Дегенеративний Порядок Денний, про який йшлося у моєму попередньому блозі. Всередині Дегенеративного Порядку Денного неможливо обговорювати конструктивні моделі майбутнього. Тому, скоріш за все, дискусія між кандидатами на президентську посаду розгорнеться саме за право формулювати Альтернативний Порядок Денний.
Звичайно цього недостатньо. Але це вже щось таке, що дуже потрібне.
Перша складність полягає в тому, що просуваючи Альтернативний Порядок Денний, не знаходишся в тій позиції, де можна обговорювати конструктивні моделі, – через домінуючий дегенеративний дискурс, через надмірність ботизованих експертів, через наскрізь міфологізовану суспільну свідомість.
Тому розробка конструктивних моделей майбутнього, на жаль, буде прихованою від публічного дискурсу. Звичайно це послаблює змістовні можливості виборної президентської кампанії. Але інакше навряд чи можна. Деміфологізація, політична детоксикація, подолання дегенеративних установок – це цілий етап у суспільному житті.
І нам потрібно його пройти.
Щоб вийти на оперативний простір стратегування, потрібно спочатку позбавитися міфів, потім позбутися Дегенеративного Порядку Денного в публічній дискусії, вивести токсичних політиків з-під зосередженої уваги ЗМІ, потім подолати дегенеративні установки експертів вкупі з їх люстрацією. І лише потім відкрито і публічно обговорювати стратегічні моделі майбутнього України.
Друга складність полягає у тому, що зміни після виборів нового президента будуть можливими дуже недовгий період часу. Хтось говорить про вікно можливостей, хтось говорить про кватирку можливостей, а хтось говорить взагалі про шпаринку можливостей. І ефективність цих зміни буде вищою тим більше, чи меншим буде опір традиційно консервативних українців.
В цьому сенсі ми маємо подолати "дилему українця" – як би так все змінити, щоб мені було краще, але щоб самому мені змінюватися не довелося.
Чим більш ґрунтовну деміфологізацію ми зараз проведемо, чим більше токсичних політиків ми упослідимо в публічності, чим більше експертів з дегенеративними установками ми люструємо, тим більш ефективними будуть зміни після президентських виборів.
Тому ми на порозі творення Великого Міфу Змін, який щонайкраще може опонувати вищенаведеним міфам.
Зміни мають бути глибинні, радикальні, швидкі і нещадні. Рубати хвіст потрібно при самому тілі одразу, а не по шматочках. Шок має бути коротким і пристосування до нової ситуації нетривалим. Перезаснування країни має бути повсюдним, всеструктурним, з опорою винятково на інновації, а не на реформи, з орієнтацією на далеку перспективу.
Ретельно долаючи міфи та дегенеративні установки сьогодні, кожен з нас допомагає суспільству. Щоб зміни відбулися, потрібно бути до них готовими.
Не питайте когось, де ваша стратегія, створіть свою – мікростратегію, рамкову стратегію, локальну стратегію. Готуйтеся до змін. Ви дізнаєтесь, коли прийде їх час.
Агенти змін не мають сидіти склавши руки. Агенти змін мають робити все самі, а не шукати когось іншого для змін – найняті менеджери змін не є агентами власних змін. Агенти змін мають консолідуватися в мікрогрупах, де всі давно один одного знають. Не приєднуйтеся до чужих мікрогруп, творіть свої мікрогрупи. Агенти змін не мають прагнути публічності, бо вона чужа поки що для них і небезпечна. Агенти змін мають спілкуватися в соціальних мережах і мало ходити на телебачення.
Саме так зміни можуть відбутися несподівано і фундаментально.
І не кажіть потім, що вас не попередили чи вас не запросили.