Голова нашої держави вирішив пожартувати, заявивши: "Керченський міст неодмінно знадобиться окупантам, коли вони тікатимуть із Криму". На що ніким, окрім Путіна, не визнаний "голова" окупованого Криму Сергій Аксьонов миттєво парирував: "А в Києві досі не добудовано Подільський міст через Дніпро, проект якого Київська міська рада затвердила 25 років тому, а саме 19 травня 1993 року".
Це – плювок, який не витреш рукавом. Відповісти на ворожий закид панові Порошенку нема чим, бо про довгобуд тяглістю в чверть століття нагадав на своїй сторінці у Facebook і відомий український бізнесмен Євген Черняк, написавши, зокрема: "Коштує він 400 млн дол. Дорожче, ніж Керченський міст у перерахунку на один метр будівництва. Ці гроші вкрали ті, хто переконував нас, що Кримський міст не збудують ніколи".
Від себе додам, що частина цих людей час від часу щиро й пафосно переконує нас: Росія незабаром розвалиться, українські танки пройдуть парадом по Красній площі, Путіна судитиме трибунал у Гаазі, а Москва згорить. Тобто все відбувається у форматі "згинуть наші воріженьки, як роса на сонці". Певна річ, бо наше діло праве, перемога буде за нами. Також згаданий Подільський міст, фактично ровесник Незалежності, добудується раптом, за щучим велінням. А разом із ним – українські дороги, котрі навіть в окремих районах Києва нагадують своїм станом ті, які є в районі проведення Операції об`єднаних сил.
Тим часом Росія, перебуваючи під сакральними для української влади і активних проукраїнських спільнот санкціями, за відносно короткий час будує міст, котрий з`єднує окупований півострів із російським суходолом. Ми можемо скільки завгодно говорити й наводити приклади тотального зубожіння Росії за межами Москви й Санкт-Петербургу, наголошувати, що підряд на будівництво Керченського мосту отримали друзі Путіна, що це корупційна схема і на будівництві нажилися тамтешні олігархи. Думаєте, самі росіяни про це не знають? Напевно, вони в курсі. Там так само недолюблюють владу, як і в нас, нарікаючи в кухонних розмовах на тотальну корупцію й крадунів при високих посадах. Російські дороги є розбитими давно, першу згадку про цю біду приписують українському письменнику Миколі Гоголю. З ними нічого не робили в "благодатні" радянські часи. Проте оспівана й водночас затаврована тамтешня корупція чомусь дозволила довести до кінця інфраструктурний проект, якому прирікали поразку.
Якщо брати ширше, то російська корупція не заважає Кремлю вливати мільйони доларів у проросійську пропаганду, яка йде передусім у Західну Європу. Не так давно вона охопила Китай: наприкінці минулого року там почав мовлення російськомовний телеканал із промовистою назвою "Катюша". Про те, скільки грошей із федерального бюджету, який, нагадаю, має потерпати від санкцій, виділяється в Росії на кіновиробництво, на книговидання, краще помовчати, щоб стримати сльози. На фоні цього складається враження, що проросійська інформаційна діяльність в Україні фінансується за остаточним принципом, бо достатньо звести Керченський міст, щоб послабити й без того розхристані проукраїнські сили.
Крім патріотизму й ентузіазму одиниць Україні, як державі, поки нема чим відповісти російським фінансовим проектам. Виглядає, що й хвалені американські "Джавеліни" на фронті мало чого варті, якщо тил поступово розвалюється й руйнується без участі російських "Градів". Не дивує в подібному контексті ситуативний успіх партій та окремих депутатів, котрі напередодні виборів закатують в асфальт кілометр якоїсь вулиці чи будують типовий дитячий майданчик. Мовляв, самі ж крадуни, але й діляться. Ось так сприймають росіяни Керченський міст. І ось яких дій хочуть українці від своєї влади: дозволяють брати собі, якщо при цьому щось піде й людям.