Українська земля прийняла ще одну свою дитину, п’ятнадцятирічну Дашу, яка загинула 28 травня у селищі Залізне (колишній Артемове) Торецького району Донецької області від прямого попадання міни, яка розірвалась прямо в неї на подвір’ї.
Росіяни відразу звинуватили у цій трагедії українських військових, авжеж, це ж, саме українці обстрілюють свою територію, а російські бойовики, як завжди тут ні до чого.
Але, ж вони забули, що живемо ми вже, геть в інші часи, де все фіксується і пишеться, де можливості розвідки, у тому числі і радіо-електронної такі, що майже в режимі on line йде виявлення не лише засобів враження з точною засічкою координат, але й, радіо супроводження артилерійського (мінометного) розрахунку чи його перемовини з керівництвом.
За попередніми даними нашої розвідки, обстріл вівся з 120мм мінометів підрозділу 3 окремої мотострілецької бригади 1 армійського корпусу, тобто "ДНР".
Одна з двох випущених мін розірвалась на подвір’ї приватного будинку по вул. Мічуріна, 11 де й було вбито зазначену особу.
І от тут саме цікаве. Дане подвір’я розміщене не менше, як на кілометр від передових позицій наших військ, то ж перевіряючи російську версію, питання, навіщо нам стріляти по власній території, яка находиться у нас в тилу?
На місці події, а точніше – злочину, чи терористичного акту, виявлена воронка від міни діаметром 170 см, яка має еліпсоїдну форму від вибуху та витягнута у напрямку польоту міни з території противника на північний захід.
Координати мінометної батареє зазначені на схемі, як я сказав, сучасна техніка це дозволяє зробити з вражаючою точністю, а відстань від батареє до подвір’я склала 4,3 км.
І ще один немаловажний факт. В нас є радіоперехоплення розмови бойовиків, які були причетні до обстрілу і потім, взнавши його наслідки, зокрема, смерть п’ятнадцятирічної дівчини, фактично підтверджують, що саме вони влучили в оте подвір’я і її вбили. Так можливо не навмисно, але ж – вони!!!
- Где-то Железная, где там у них Железная какая-то, поселок Железный с Дзержинки. Приехала, у девочки был день рождения 25-го числа 15 лет исполнилось.
- В город упала бл*дь и снаряд прилетел в 11 с чем-то.
- Е**ный в рот, артиллерия, они же с*ка могут, это же бл*дь наводчики все. Они же могут точно навести, наводят же поэтому бл*дь.
- Ну, дите погибло, жалко, бл*дь, е**ный в рот, 15 лет, это еще бл*дь ребенок…
Важко зрозуміти і осягнути, яка зненацька біда сталась в головах росіян, які в один момент, з найближчих братів, перетворились на ворогів лютих, готових крити нас градами і важкою артилерією, обстрілюючи жилі квартали мирних мешканців. Вбивати військових, з якими ще вчора, вчились в одному військовому училищі, а подекуди й служили в одній військовій частині.
Звісно, колись це все припиниться, можливо навіть і народи наші з часом примиряться, бо ж немає нічого вічного. Навіть ненависть колись вмирає, але ж сьогодні, ховаючи цю дитину, молоду та гарну, так важко спокійно дивитись в очі руському народові, так важко зрозуміти тих, хто підтримуючи політику своєї держави, фактично підтримує братовбивчу війну, вносячи тим самим свій пасивний вклад в існування цієї війни, бо ж, саме своєю підтримкою та мовчазною згодою, вони так само вбили цю дитину, як і той терорист, що спрямував міну на її подвір’я.