Уряд Порошенка-Гройсмана видав 23.5% підвищення цін на газ як досягнення, котре можна порівнювати лише з 60%, на котрі пропонував підвищити ціну на голубе паливо МВФ. Точніше, нібито пропонував, тому що це зараз відомо зі слів Гройсмана.
Як казав Юрій Вітренко, замголови Нафтогазу і один із найбільших апологетів підвищення цін на газ, підвищення цін "підвищує вимоги до влади і до Нафтогазу".
Проте, ми бачимо лише пониження рівня відповідальності уряду в широкому розумінні цього слова (Кабміну, Нафтогазу, Генпрокуратури та АП) по відношенню до населення. Пояснювати свої дії уряд вперто не хоче, розкривати інформацію, чому саме таке підвищення ціни, чому і як ми дійшли саме до такого рівня вартості палива – немає. Яким чином це покращить стан боротьби зі зловживаннями у цій сфері – також немає.
Варто констатувати, що навіть прихильникам виключно ринкового ціноутворення на газ (до яких, зокрема, і належить автор цих рядків), не було дано жодних даних, котрі б могли б обґрунтувати призначену урядом ціну на газ як "ринкову".
Отож, хотілося б поставити питання.
1. У 2016 році Юрій Вітренко у статусі глашатая Нафтогазу обіцяв, що коли ми у Стокгольмі виграємо суд щодо компенсації переплати за газ та за недоотримані транзитні доходи, ціна газу для населення зменшиться у два рази.
Увага, питання. У Стокгольмі ми нібито досягли неабияких успіхів. Чому це вилилося у виплату премій керівництву НАК Нафтогаз, і ніяк видимим чином не позначилося на ціні на газ для населення, попри дані обіцянки?
2. Ми вже четвертий рік чуємо про обґрунтування ціни рівнем вартості палива на газовому хабі в Німеччині. Питання – чому не укладено довгострокові контракти на поставку газу, як роблять усі великі країни? Адже за такими контрактами ціна а) Значно менша б) значно більш прогнозована.
3. Нафтогаз у своєму позові до Стокгольму обґрунтовує "справедливу" ціну на газ як ціну на хабі мінус затрати на транспортування в Україну ("Хаб-"). В той же час в Україні застосовують для визначення "ринкової" ціни Хаб+, тобто ціну на хабі у ЄС плюс затрати на транспортування в Україну. То коли Нафтогаз і уряд кажуть правду – у Стокгольмі чи у Києві?
4. Останні кілька днів по ЗМІ розганяють дезу, що у фактичній відсутності зростання внутрішнього видобутку винувата одна-єдина облрада, котра нібито не видає ліцензії "Укргазвидобуванню". Шановні мої "знавці", мушу повідомити, що по Україні за останні десятки років видано тризначні числа ліцензій на розробку родовищ. Якщо так нечувано зросли ціни на газ вітчизняного видобутку, чому ніхто не поспішає розвивати видобуток газу? Може, тому що уряд вибудував колосальні адміністративні та фіскальні бар'єри для цієї галузі? Чому уряд лише підвищує ціни, але не робить нічого, щоб "розбудити" десятки і сотні "сплячих" ліцензій на видобуток "голубого палива"?
5. Чому не чути нічого про будівництво терміналів для прийняття скрапленого газу, як робить сусідня Польща? До яких пір ми будемо просити у нашого стратегічного ворога – Росії – газ, до яких пір Москва нам влаштовуватиме газові блокади, як це було весною цього року з президентською кампанією "прикрути"? Чому ціни – на рівні, котрий нібито має забезпечувати купівлю газу в Європі і його транспортування сюди, в Україну, але при цьому ніякої енергетичної незалежності ми не спостерігаємо, все одно залежимо від російського газу?
Питання, звісно, риторичного характеру.
Тому підсумую факти.
1. Попри багатократне підвищення цін на газ нам не змогли гарантувати незалежність від поставок газу Газпромом.
2. Попри багатократне підвищення цін на газ, нам не забезпечили жодне істотнє збільшення внутрішнього видобутку (за останні 2 роки видобуток зріс всього лише на 3% при плані на порядок більше), за ці роки жоден великий інвестор не прийшов у галузь.
3. МВФ все ще вважає ціну на газ в Україні не ринковою, а отже, далі нас чекає подальше підвищення без жодних надій на покращення стану з пунктами 1 та 2.