Підступний ворог діє за всіма гібридними напрямами, давлячи нас інформаційно, економічно та політично. При цьому Кремль веде регулярні обстріли позицій ЗСУ на Донбасі, готує нові плацдарми для атак та збирається вхопити якомога більше, тільки б повалити чинну владу в Україні та повернути державу під свій гніт.
Москві, скоріш за все, не потрібні нові території, тому Путін аж ніяк не збирається окупувати більше регіонів ніж зараз та приєднати їх до РФ. Його план полягає лише у захопленні міст та областей, аби досягти того, щоб Київ діяв лише з дозволу РФ. Окупанти прагнуть впровадити грузинський сценарій, коли їх армія взяла під контроль стільки, скільки спромоглася завоювати за кілька днів, а потім передала керівництву колаборантів під кураторством ФСБ та ГРУ.
Фінансувати життя у потенційно захоплених містах, а також піклуватися про населення ніхто не збирається. Саме тому у 2019-му ми можемо стати свідками великої війни, якщо Путін введе війська із якимось гаслом про "захист російськомовного населення". І запланувати це можуть, наприклад, у випадок виграшу Порошенко на виборах. Такий собі майдан з організаторами у Москві та за участі армії РФ.
Проте, найбільш успішним з точки зору політики буде наступ на Україну лише після того, як занепокоєння Європи зведеться нанівець. Вже зараз Німеччина, Італія та Австрія мріють про дружбу із Росією. Британці ось-ос вийдуть із ЄС після проведеного багато в чому завдяки Москві референдуму. І цілком можливо, що проросійське лобі незабаром посилиться ще у багатьох країнах-членах ЄС. То ж коли обробка Європи буде закінчена, Путін отримає гарантії того, що за Україну йому нічого не зроблять.
Що стосується Донбасу, то, так чи інакше, там продовжуватиметься затяжна та напівзаморожена війна, за якою ми спостерігали у 2018-му.
Розвиватимуться дії й у Азовському морі. Звісно, росіяни не залишать спроби повністю захопити акваторію, або максимально знищити потік кораблів із вантажами.
При всьому цьому, якщо місце президента не займе колаборант, нас чекає продовження стрімкого розвитку оборони. Це й будування морської бази в Азовському морі, і перехід ЗСУ на стандарти НАТО. Як і всі чотири роки війни, наші спроможності збільшуватимуться із кожним днем, але досягти такої міці, щоб під час повномасштабної війни знищити всі сили супротивника ми, нажаль, не зможемо. Лише через наявність у нього величезної кількості авіації, мільйонів вбивць та надто серйозної тактичної переваги, бо ми знаходимося у фактичному оточенні.
Але ж ніяких сил Росії не вистачить для того, щоб захопити навіть половину України, оскільки навіть при всьому вищезазначеному при наявності антиросійських політиків при владі втрати ворога будуть величезними.