Моя українська почалась з Майдану. 20-го вранці ми виповзли з намету на Барбакані після безсонної ночі (поспати дві години перед світанком - рахується?) від того, що було якось дивно тихо. Не рвалися гранати, а було чути лише клацання - зверху, з Інститутської. Випили чаю та побігли наверх. Жовтневий вже був наш. Потім хтось казав, що беркут залишив там 2 ящики з вогнепальною зброєю - "новенькі калаши, у солідолі". Хлопці сказали: "Ми будемо рухатися вгору, там треба будувати барикаду, щоб беркут не повернувся, а ти біжи до КМДА - треба буде ліки, щось для перев'язки та молоко, якщо пустять газ".
Ось так цілий день я і пробігала - між КМДА та Інститутською. Набирала молоко, ліки, окуляри - такі жовті "тактичні", теж від газу. Та бігла наверх. Хлопці просувалися вгору, перша барикада - одразу за мостом. Тягали каміння, шини, все, що було та мало стати кордоном. Виносили поранених та вбитих. Після обіду вже виросла барикада напроти готелю "Україна" - та щільний кордон. Там були хлопці з Західної України. Я така приношу туди молоко, ліки та гематоген та кажу: "А еще есть очки. Если газ пустят". А вони такі: "Що?" Мені стало так незручно :( Я кажу: "Ой, окуляри. Хлопці, беріть, будь ласка".
Так почалася моя українська.
В готелі "Україна" була операційна - туди теж ліки тягала. І так цілий день.
Тому мені дивно, коли через п'ять років в українському місті Одеса, коли відповідаєш українською - тебе питають "А ти откуда понаехала?" Завжди питають.
Української тут нема ні у дитсадках, ні у школах, ні на вивісках, трохи - на телебаченні та радіо, на базарах та у супермаркетах. Пару днів тому йшла по вулиці у містечку Біляївка в Одеській області. Вчитель виводив діточок зі школи на спортивні змагання - та гучною українською віддавав команди. Я трохи не кинулася з ним обійматися - так було приємно чути. Привіталася та побігла далі.
А ще я пишаюся мешканцями Дніпру , які переходять на українську, коли до них звертаєшся мовою. Навіть у суперечках за Січеславську/Дніпровську область жодна людина мені не сказала - "ти чого лізеш, ти тут не місцева". Жодна. Так, я за Січеславську - тому що це ламає імперську парадигму, та край, у якому було 11 січей - того вартий. Але жодний мешканець цієї області не ткнув мене носом. Не "одессити".
"Одессизм" руйнує.