Така лінія поведінки церковних ієрархів Московського патріархату була цілком зрозумілою, адже поступово мала утвердити в українському суспільстві ілюзію єдиної помісної церкви на базі УПЦ (МП).
За задумом росіян, це з часом повинно було повністю виключити потребу українців в інших, непідконтрольних РПЦ конфесіях, та об’єднати православних вірян навколо УПЦ (МП).
З 1990-х років Росія намагається утвердити в українському суспільстві думку, що повністю автокефальна православна церква в Україні вже існує - на базі УПЦ (МП)
Та і настоятель РПЦ Кирил періодично повторює, що УПЦ (МП) - абсолютно незалежна церква, якій патріарх Алексій ІІ у 1990 р. дарував томос.
Тому не дивно, що в офіційних джерелах було досить проблематично знайти очевидні докази прямого впливу Росії на УПЦ (МП).
Ситуація кардинально змінилася восени 2018 р. - з моменту початку процедури надання Вселенським патріархом томосу ПЦУ.
Усвідомлення неминучої втрати контролю РФ над Україною чітко викрило повну залежність УПЦ (МП) від Росії, яка наразі розглядає Московський патріархат інструментом розпалювання ворожнечі на релігійному ґрунті.
Це чітко видно на прикладі офіційного сайту УПЦ (МП), через який Москва почала розповсюджувати матеріали порталу patriarchia.ru (офіційний сайт РПЦ). Основні посили публікацій цілком очікувані: “ПЦУ - владний проект, який після виборів припинить своє існування”, “ПЦУ не визнає жодна помісна церква”, “ПЦУ-шники силою відбирають храми у канонічної церкви”.
Втім особливу тривогу викликає розміщення на цьому сайті матеріалів, які створюють позитивний імідж армії РФ.
РФ стала використовувати офіційний сайт УПЦ (МП) для пропаганди миротворчої діяльності армії країни-агресора
Під час війни з Росією подібні статті є типовою провокацією, спрямованою на розхитування ситуації в Україні.
В умовах зруйнованого руками росіян Донбасу, розповсюдження подібної інформації в інформаційному просторі України виглядає як знущання над пам’яттю загиблих
Розрахунок провокаторів цілком зрозумілий: перегляд на сайті УПЦ (МП) матеріалів про миротворчу діяльність міністра оборони Росії повинен спровокувати ненависть та агресію українців у відношенні Московського патріархату, викликати силові захоплення культових споруд. А враховуючи передвиборчий період, релігійне протистояння посилиться політичними лозунгами та призведе до внутрішнього збройного конфлікту в Україні.
Існують великі сумніви у тому, що подібні провокації відбуваються за власної ініціативи ієрархів УПЦ (МП), оскільки переважна більшість із них є справжніми християнами, які не зацікавлені у кровопролитті.
Мову доцільно вести скоріше про глибоку фінансово-політичну залежність від Москви окремих представників верхівки УПЦ (МП), які позбавлені права голосу під час отримання чергової вказівки Кирила.
Не слід виключати також того, що певна частина ієрархів Московського патріархату хоч і не бажають, проте змушені продовжувати багаторічну співпрацю з російськими спецслужбами, які зосередили у своїх руках низку компрометуючих матеріалів на священнослужителів та продовжують розробляти різноманітні сценарії поширення “русского мира”.
У цьому зв’язку ситуацію прояснив патріарх Філарет. На його думку, ще за часів комуністичного режиму кожен без винятку священнослужитель зобов’язаний був у тій чи іншій мірі співпрацювати з КДБ.
Віряни УПЦ (МП) моляться за мир та не зацікавлені у кровопролитті в Україні. У цьому зацікавлена Москва та її агенти впливу із числа окремих священнослужителів
Тому, безумовно, єдиною зацікавленою стороною у внутрішньоукраїнських конфліктах є політичне керівництво РФ, дії якої нагадують скоріше агонію в світлі неминучої втрати найефективнішого інструменту впливу на Україну - церкви.