Мова, зокрема, йде про технології отримання прісної води із дна Азовського моря, здатність Кримських гір трансформувати повітря у прісну воду і т.п.
Втім елементарне дослідження проблем водопостачання в Криму чітко свідчить, що усі ці версії є типовими інформаційними вкидами, покликаними заспокоїти кримчан в умовах наближення гострого дефіциту прісної води.
Масштаб проблеми, з якою зіштовхнулася окупаційна влада, стає зрозумілим на прикладі аналізу наступних питань.
Чи достатньо власних запасів прісної води в Криму?
Через степовий ландшафт та посушливий клімат в регіоні ніколи не було надлишку артезіанської води, хоча до середини ХХ століття її повністю вистачало за рахунок локальних джерел. Ситуацію змінили зростання чисельності населення Криму та аграрний розвиток після ІІ Світової війни.
Інтенсивний забір води із водоносних горизонтів спровокував їх виснаження та надлишкову засоленість. Проблему вдалося вирішити введенням в експлуатацію Північно-Кримського каналу, який з 1963 р. забезпечував близько 90% усього обсягу прісної води Криму.
Припинення у 2014 р. роботи цього каналу спровокувало гострий дефіцит прісної води на Півострові.
Чи можна вирішити проблеми водопостачання без материкової України?
Наразі не існує технологій, які дали б можливість повноцінно забезпечити Крим питтєвою водою без материкової України. Якщо навіть гіпотетично уявити, що під Азовським морем є джерела придатної до споживання прісної води, вартість її добування та транспортування, за найоптимістичнішими підрахунками, можна прирівняти до нафти.
Будівництво каналу водопостачання з території Краснодарського краю хоч і декларується, проте всерйоз в Кремлі не розглядається. Там розуміють: якщо Північно-Кримський канал не вдалося повністю добудувати за 50 років, то спорудження абсолютно нового каналу за часом переживе не лише Путіна, а і його наступника. До того ж кошторис проекту та його подальше щорічне обслуговування в десятки разів перевищуватиме вартість мосту через Керченську протоку.
Заяви російського прем’єра Медведєва про розробку підземних родовищ у Джанкойському і Нижньогірському районах взагалі не варті уваги, оскільки неосвоєних водних запасів в Криму вистачить максимум на декілька років.
Чи усвідомлює Кремль масштаб проблеми?
Москва чітко усвідомлює, що зволікання з вирішенням питань водопостачання Криму не лише зруйнує кримський АПК та обмежить внутрішній туризм, а і поставить під сумнів найосновніше - подальшу мілітаризацію регіону з прицілом на розміщення ядерних боєголовок.
Ситуація для верхівки Кремля ускладнюється тим, що обмежений доступ до якісної питтєвої води спровокує зростання антикремлівських настроїв та ностальгію значної частини кримчан за Україною.
Отже, не має сумніву, у Кремлі чітко розуміють безальтернативність Північно-Кримського каналу.
Сценарії РФ зі встановлення контролю за Північно-Кримським каналом
В РФ обмаль часу на вирішення питань водопостачання Криму. Відправною точкою для Кремля у розв’язанні цих проблем стануть президентські вибори в Україні.
Залежно від їх результатів, у Москви є мінімум два сценарії:
Сценарій №1: намагання домовитися з політичним керівництвом України. Предмет для торгів у Кремля широкий: починаючи від спроб банального підкупу - закінчуючи заводом “Кримський титан” та можливістю залучення українського бізнесу до проектів освоєння степового Криму, куди РФ продовжить переселяти вихідців з російської глибинки.
Сценарій №2: силовий варіант (більш вірогідний). Якщо домовитися з українською владою в чергове не вийде, Кремль задіє увесь можливий механізм дестабілізації ситуації в Україні, направлений на розпалювання нового майдану.
З цією метою, росіяни, від імені псевдо проукраїнських організацій, здійснюватимуть інформацйні вкиди про масові фальсифікації, розгул корупції, зраду, “останній шанс для країни”. Через маргінальні ЗМІ та акаунти “корисних ідіотів” у соцмережах поширюватимуться заклики вийти на вулиці і захистити свій вибір.
Штучно спровокований в Україні хаос є наразі єдиною можливістю військової інтервенції РФ та встановлення контролю за Північно-Кримським каналом силовим шляхом.
Як уникнути сценарію №2?
Зловживання під час виборів, безумовно, будуть. Проте масові фальсифікації, які матимуть визначальний вплив на результати голосування, наразі не можливі. Владні інститути є достатньо відкритими і для внутрішнього моніторингу громадянським суспільством, і для ретельного контролю з боку міжнародного співтовариства.
В таких умовах пересічним українцям достатньо дотримуватися декількох простих рекомендацій:
- прийти на виборчі дільниці і зробити свідомий вибір;
- інформацію щодо “кричущих порушень” виборчого законодавства перевіряти через декілька інших інформаційних джерел;
- звертати увагу на висновки міжнародних спостерігачів з числа представників західної демократії (Світовий конґрес Українців, Європейська мережа організацій зі спостереження за виборами, Міжнародний республіканський інститут та ін.).