З одного боку, таке роздратування можна зрозуміти, адже зовсім не хочеться, аби Україну асоціювали з Росією. З іншого – зйомки не могли відбутися в Росії не просто так, а тому, що Кремль боїться появи подібних проектів, відчуваючи для себе загрозу.
Цей міні-серіал дуже швидко набув небувалої популярності. Він став найрейтинговішим у системі IMDB, де свої оцінки виставляють самі глядачі.
Малоймовірно, що ця стрічка, заснована на реальних подіях, могла залишити українців байдужими. І мова не про популярність, а про тему, котра близька ледь не кожному мешканцеві країни. Тому зовсім недивно, що фільм викликав бурхливу реакцію й тонни коментарів. В тому числі й, уже згадуване, обурення тим, що київські локації видають за московські. Хоча й більшість фільму взагалі знято в Литві.
Кремль проти
Варто розуміти, що творці міні-серіалу мусіли виходити із обставин. Влада Росії могла би дати добро на те, аби хоч якісь зйомки відбувалися в Москві лише за умови, що сценарій продиктують з Кремля. «Чорнобиль», навіть просто показуючи світові правду про події довкола вибуху на ЧАЕС, є неабиякою загрозою для російського керівництва. Він підважує не лише міф про велич Союзу, а й про «успішних менеджерів». Чудово зображує суть комуністичної машини, для котрої життя простого громадянина не вартує нічого, люди – лише біоматеріал. «Ми за ценой не постоим» – ніби каже совіцьке керівництво, бо розплачуватися не йому, а тим пішакам, котрих ще мільйони, тому їх не шкода. Так і кувалися совкові успіхи й «перемоги».
Герб СРСР на локомотиві в Чорнобильській зоні
Продукт HBO також чудово показує, яка атмосфера панувала в країні: тотального страху (при чому це в найліберальніші часи Союзу – за Перебудови), недовіри, халатності та некомпетентності, адже всім заправляли партійні бонзи, а не компетентні спеціалісти.
Цими характеристиками досі послуговуються як ключовими в Кремлі. І не просто намагаються втюхати їх своєму народові, видаючи за важливі цінності, а й експортувати це світові. І такі фільми, як «Чорнобиль», є дуже дієвим інструментом боротьби із заразою російської пропаганди, адже влучно оголюють всю суть, котру Москва намагається приховати, притрусивши нафтодоларами та культурним спадком.
Реакція путінського телебачення, котре всіляко намагається створити довкола цього міні-серіалу образ брехливої вигадки – більш, ніж показова.
Тому такі фільми є просто необхідними. І варто всіляко допомагати та сприяти подібним продуктам, щоб вони з’являлися на світ та дійшли до якнайширшої аудиторії. Адже такі проекти роблять для України більше, ніж деякі вітчизняні відомства.
Врешті, якби український кінематограф створив подібний продукт, то знімати Білокам’яну так само довелося би на вулицях інших міст все з тієї ж причини – аби не погоджуватися на кремлівський сценарій.
Кадр із телесеріалу американського каналу НВО «Чорнобиль»
Точки для росту
Заодно слід пам’ятати, що зйомки в місті (Києві) означають наповнення його казни. Як і варто тримати в голові те, що культове кіно завше приманює фанатів. Вони тягнуться до локацій, зображених в їхньому улюбленому фільмі чи серіалі. Через те вже зараз туристичні агенції фіксують зростання кількості охочих відвідати Чорнобильську зону. Для України це важливо не стільки через фінансову сторону, скільки варто розглядати цю ситуацію як можливість чіткіше окреслити мандрівникам власну позицію. Розповісти більше про трагедію на ЧАЕС, про Союз, Росію та їхні злочинні режими. Налагодити з подорожніми діалог і продовжувати відкриватися світові. Нагадати, що #KyivNotKiev, а українські жінки – це не туристичний бренд, що б там щодо останнього не плів вітчизняний президент.
Через те можна потерпіти, якщо в фільмі київські локації підписують Москвою, адже всі й так розуміють, що Україна не Росія. І після таких серіалів, як «Чорнобиль» усвідомлення стає куди чіткішим.