Чесно кажучи, командири окупаційних військ зовсім не очікували, що зі зміною влади в Україні ситуація на лінії зіткнення для них, якщо не погіршиться, то стане значно небезпечнішою.
Річ у тім, що наказу не відповідати вогнем, по терористах, ніхто не віддавав, а рішення про стрілянину у бік незваних ворогів з російської глибинки, як і раніше, приймають офіцери ЗСУ на місцях. А вони, треба зазначити, про примирення із росіянами на їх умовах взагалі не мріють.
То ж відповідь на обстріли з боку загарбників зазвичай лунає вчасно. Оскільки оснащення армійців з часів початку війни значно покращилося, міномети вже давно пристріляні, але артилерія знає свою справу, тому окупанти несуть значні втрати. Звісно, не на рівні 2014 року, коли бурятів та удмуртів пачками мололи із донбаським чорноземом великокаліберними снарядами та "Точками У", але завжди є потреба у відправленні чергової партії "вантажу 200" у Росію. Навіть із врахуванням того, що більшість окупантів залишається на добрива у нашій землі.
Днями на одній з ділянок фронту біля Докучаєвська бійці однієї з українських груп взагалі помножили моральне становище терористів на нуль – скинули листівки із фотографіми "Мотороли" із "Гіві" та вказівкою "Пора домой" на фоні рефрижератора. Сталося це якраз після того, як артилеристи два дні поспіль передавали Путіну "привіт" з 82 та 120мм мінометів, а потім ще й полірнули з автоматичних гранатометів та для закріплення уроку бахнули з СПГ.
Нагадування для бойовиків / Фото автора
Бойовики ж, які до цієї відповіді порушили перемир'я, майже добу просиділи під землею, трясучись, адже українські снаряди вправно лягали їм на голови, нищачи укріплення за укріпленням. А от стріляти по ЗСУ окупанти не могли – в них скінчився боєкомплект, адже нову постачання з Росії командири комусь продали.
То ж для "мисливців на укропів" настали тяжкі часи. Принаймні на цій ділянці фронту та до заборони ЗСУ лупити у відповідь та до постачання бойовикам мін та снарядів. Але до цього моменту доживе не кожен з окупантів.