Якщо ситуація настільки серйозна, що довелося скликати негайну нараду військових та силовиків, то чому не було звернення щодо скликання Радбезу ООН? Замість того президент Зеленський подзвонив Володимиру Путіну і довго вислуховував від нього про те, що це, виявляється, українські військові мають припинити обстріли "мирних міст" окупованого Донбасу.
Якщо розмова з президентом Росії поставила всі крапки над "ї", то чому Зеленський повідомив, що готовий негайно повернутися з поїздки до Турції "в разі чого"? Да і взагалі, чому президент України звертається до лідера країни-агресора з проханням "вплинути на ту сторону"? Хіба Зеленський не згоден, що на сході України триває російсько-українська війна, що засвідчено не тільки в постанові Верховної Ради України, але й міжнародних резолюціях? Таких, наприклад, як резолюція Європарламенту від 2016 року про захист прав на окупованих територіях України, в якій і Крим, і Севастополь, і окремі райони Донецької та Луганської областей визнані окупованими Російською Федерацією. Ба більше! В документі міститься пункт про те, що це саме Росія несе відповідальність за дотримання і в Криму, і на Донбасі гуманітарного права і прав людини. Тобто, європарламентарі бачать російського агресора і не роблять винятків між окупованими українськими територіями, а президент України досі вагається?
До речі, чому продовжується розмінування та відновлення мосту з української сторони, поки відбуваються обстріли та гинуть українські військові? Хіба наявність смертей не є вагомим аргументом, щоб замислитися про надійність обіцянок Путіна? Зрозуміло, що російський президент - не депутат місцевої ради, з яким можна не церемонитися. Але ж він пану українському президенту не начальник. То навіщо гнути спину, прохати, домовлятися і вислуховувати про українських військових, що гинуть від власних обстрілів? Де гонор? Де президентський рик? Хіба ви не пишаєтеся своєю країною, пане президенте? Чому ж тоді не відстоюєте честь та гідність української армії та її право на захист рідної землі?
Найбільшим дипломатичним досягненням останніх років було те, що Україна спромоглася єдиною з пострадянських країн не дати Росії сховатися за псевдосепаратистськими угрупуваннями. Вперше на країну-агресора були покладені міжнародні санкції. На відміну від інших збройних конфліктів на пострадянському просторі, наша країна жорстко відмовилася від прямих перемовин з кремлівськими маріонетками. В Абхазії, Південній Осетії, Придністров‘ї Росія десятиліттями виконує роль миротворця. Це не дає можливості зрушити ситуацію з мертвої точки.
Щодо війни на Донбасі - міжнародна позиція геть інша. Поступово почалося визнання Росії стороною конфлікту. Чому дуже сприяли дії самої Росії: захоплення українських моряків, роздача російських паспортів та блокада Азовського моря. І ось ми бачимо, як новий український президент підіграє Путіну, визнаючи в ньому того, хто лише має вплив на "третю сторону". Яку? Іншу сторону "громадянського конфлікту"? Замість того, щоб формувати українську політику щодо Криму та Донбасу на основі закону "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" та постанов Верховної Ради, в якій Росія визнається окупантом на території як Криму, так і ОРДЛО; замість того, щоб поступово виводити Україну з мінської пастки, домагатися остаточного поєднання в міжнародному дискурсі питань Криму та Донбасу - Зеленський грається з агресором у піддавки. Для чого? Хіба що він теж вважає, що Україна має піти на поступки і разом з територіями віддати загарбнику ще й власне майбутнє та політичний суверенітет.
Проблема не в тому, що Зеленський не розуміє причини, цілі та ключові точки російсько-української війни. Проблема в тому, що він і не хоче цього розуміти. Коли його оточення кидається у простір "одкровеннями" про громадянський конфлікт, російську мову для Донбасу, домовленості "посередині", він не бачить в цьому ворожого дискурсу. "Все ок! То лише особиста думка". Ось що ми чуємо від президента воюючої країни. Ми досі не знаємо, чи прагне президент миру на російських умовах, чи він лише виконує необхідний етикет перед тим, як проголосити Росію недоговороспроможною. Хоча ні. Знаємо. Якщо перше, що робить головнокомандувач у відповідь на загибель його військових - це "дзвінок другові", то це привід робити висновки.
Російська преса пише, що Зеленський і Путін узгодили "виняткову важливість послідовної реалізації Мінських домовленостей, включно з юридичними аспектами надання "ДНР" и "ЛНР" особливого статусу", - говориться в повідомленні на сайті Кремля. Якщо це так, то вибори на Донбасі, формування місцевої міліції, поновлення роботи українських банків та соцслужб відбудеться до виведення з території російських військ та передачі Україні під контроль російсько-українського кордону. Відповідаючи на питання журналістів, президент Зеленський відмовився розкривати деталі розмови з Путіним, відіславши всіх на сайт Кремля: "Ви побачите прес-реліз. Я не хочу говорити замість президента Росії, що він обіцяв".
Проблема в тому, що президент України дозволяє говорити замість себе президентові ворожої країни. Відкритим також залишається ще одне питання: як довго українці будуть ходити на кремлівські сайти, щоб дізнатися про дії і слова українського президента?