Уявімо собі звичайного донецького двірника. Так сталося, що він не махав триколором у 2014-му, відпетляв від призову в «ополчення», не брав у руки зброю та не улюлюкав на кіборгів під час «параду перемоги».
Просто він щодня з 6-ї ранку бере мітлу і робить улюблене місто чистішим. Як і колись, при Україні, він отримує мінімалку, якось зводить кінці з кінцями і вже виглядає заслужений відпочинок. Роки бо підходять.
А от зась. Його комунальне підприємство вже п’ять років не сплачує внесків до Пенсійного фонду України. Тож весь цей час він ніби працює в тіньовій економіці. І після деокупації у Пенсійного фонду не буде підстав зарахувати ці роки до страхового стажу.
Коли вирізали на металобрухт донецькі заводи та затоплювали шахти, наш двірник мовчав. Так їм, олігархам і треба.
А от коли щодня крадуть твій страховий стаж, чи будуть далі мовчати мільйони працюючих?
Я думаю, що війна на Донбасі припиниться, коли вона стане особистою справою не тільки українських військових та волонтерів, а й жителів окупованих територій.
Саме до них хочу сказати, що «старший брат» повертає вас в Україну. Від нас чекає, що ми заплатимо суверенітетом. Але ж і ви щодня платите своїм страховим стажем.
Кожен день під окупацією наближає вас до старості, але віддаляє від пенсії. Кожен день… П’ятий рік…
Чи готові ви працювати зайві п’ять років за право махати триколором в Україні?