Уже сто років на більшій території України земля не перебувала у приватній власності. Тодішня комуністична влада не питала людей про бажання віддати землю та реманент у колгоспи. Незгідних у кращому випадку відправляли в Сибір, у гіршому – у ту саму землю. Тож змінилися чотири покоління українців, які на підсвідомому рівні знали, що володіти землею – погано і страшно. Зараз ці люди, їх діти і внуки створюють «масовку» в опитуваннях соціологів щодо ринку землі.
Щоб вийти із цього зачарованого кола, але не ігнорувати право людей на власну думку щодо ринку землі, необхідно:
- прийняти закон про ринок землі та відкрити його з 1 жовтня 2020 року, як і планувалося;
- у тому ж законі надати право депутатам ОТГ накладати мораторій на продаж сільськогосподарських земель на території громади на 1 рік з підтвердженням мораторію місцевим референдумом (для цього прийняти закон про місцевий референдум);
- після цього щороку «прокомуністичні» громади гратимуться у накладання мораторію та проведення референдумів (передбачити законодавством, що видатки на референдум ідуть з бюджету громади). Громади, населення яких подолало посттравматичний «комуністичний» синдром, передадуть свою землю у приватну власність за кошти, які вкладуть у розвиток громади;
- населення міст і містечок, які не мають відношення до сільськогосподарських земель, не впливатимуть на місцеві референдуми щодо відкриття ринку землі, як не впливали селяни на рішення влади відкрити приватизацію квартир у містах, до яких селяни не мали ніякого відношення.
При прийнятті важливих рішень потрібно питати думку тих, кого це рішення стосується, а не всіх охочих висловитися. Бо багато мільйонів «диванних» аграріїв завжди будуть «ручними гальмами» у поступу України вперед.