Днями ми обговорювали із колегами проблему української еліти, чи то її відсутності. Так, так – саме відсутності. Еліти нема. Бо мати владу – не означає бути елітою, це означає бути правлячим класом. А це різні речі. Ця проблема – не є проблемою сьогоднішнього дня. Вона є проблемою останніх років, навіть десятиріччя.
Здавалося, Революція гідності та Майдан могли змінити цю ситуацію, але – ні. І це та проблема (а не Путін), яка може привести Україну до повного краху. Криза еліт є в багатьох країнах світу, у тому числі й таких як США, можна заперечити мені. Так, безперечно. Але не всі країни світу стоять перед такими викликами сьогодні як Україна.Хто ж такі еліти, запитаєте ви?
Десь я погоджуюся із тим, як описав еліти свого часу Сергій Дацюк:
«Еліта – це ті, хто живе за принципами, а не за інтересами. Еліту не можна створити в якості об’єкта. Еліту відтворює еліта. Еліту неможливо виховати, якщо ті, хто її виховує, не є елітою. Еліта це не ті, хто має багато грошей, влади чи знань. Еліта це лише ті, хто має багато благородства, чия мораль слугує взірцем».
Ті, хто є елітою, не зникають, коли втрачають депутатський мандат або високу посаду, бо залишаються активними і пасіонарними у відстоюванні інтересів держави, де б вони не були: в парламенті чи поза його межами, в уряді чи поза ним... Таким, був, на мою думку, В’ячеслав Чорновіл.Багато хто із коментаторів дивувався тому, як зал весело реагував на цю «пісню».
Але це ж очевидно, що відсутність еліти (не лише політичної) призводить до суспільної деградації.
Приведу ще один брутальний, але наочний приклад, то вже вибачайте: якщо по телебаченню в прямому ефірі ведучі почнуть ходити в туалет, незабаром люди це робитимуть прямо на вулицях та в під’їздах… Тут є прямий зв’язок. А ви його до цього часу не помічали? В усьому іншому – те саме. Не можна говорити про медіаграмотність, боротьбу з маніпуляціями та фейками, інформаційну гігієну і одночасно ср…ти в ефірі.
У світлі цього я задаю запитання: а що ж з усіма лідерськими програмами, які фінансувалися багатьма донорами? Можливо, варто визнати, що попередні стратегії виховання нової політичної еліти виявилися провальними? Визнати, що ці стратегії потребують перегляду? Чи відпустити все на самоплив?