Перш за все, я очікую і щиро вірю, що президент Зеленський вистоїть і не перетне власні «червоні лінії». На нього системно тиснутимуть і погрозами, і лестощами з обіцянками; можливо намагатимуться взяти в «облогу», щоб через багато годин переговорів запропонувати «малюсінький компромісик», а на заміну - кінець тортур і можливість показати усьому світові, що він домовився, а попередник не зміг. Це треба буде відкинути і вистояти.
Ніхто і ніщо не має значення окрім реалістичного плану миру. Але саме реалістичного. Червоні лінії президента Зеленського роблять план реалістичним, і з точки зору міжнародного права, і з точки зору збереження внутрішнього миру в Україні (а це навіть важливіше за мир з Росією).
Важливо також, що перед початком переговорів і президент, і його переговірна команда чітко заявили, що розуміють і сприймають нормально можливість того, що жодних домовленостей не відбудеться. Це важливо, щоб опоненти навіть не планували «упіймати» українську делегацію на завищених очікуваннях і прагненню їм відповідати (це постійна трагічна помилка Порошенка).
Навіщо ж їхати на переговори з такими низькими очікуваннями?
Справа в тому, що критики президента Зеленського насправді добиваються замороження не конфлікту, а переговорів з РФ.
Замороження з 2017 року переговорів з РФ нічого Україні не дало.
Переговори дають не лише сподівання, але і краще розуміння ворога. Переговори з РФ є способом консолідації підтримки України з боку міжнародної спільноти.
Тому якщо єдиним практичним результатом Нормандії стане домовленість продовжувати переговори - це буде позитивний для нас результат.
Звичайно, українська делегація ставить більш амбітні цілі - спробувати досягнути розуміння прочитання ув’язки питань виборів і передачі Україні контролю над кордоном з РФ. Так, є питання остаточного припинення вогню, виведення військ, обміну полоненими. Є питання політичного пакету. Але найскладнішою є таки створена Мінськими домовленостями дилема «щоб повернути Україні території потрібні вибори, які неможливі без контролю над територіями».
Розплутати цей клубок «мирних планів Порошенка-Путіна» було і буде непросто. Але без мирних переговорів це однозначно ніколи не станеться.
Тому їхати на переговори і відстоювати наше бачення потрібно. А ось сподіватися на прориви - поки ні.
Читайте также: Зустріч із Путіним: Порошенко порадив Зеленському не лишатись віч-на-віч і пам’ятати про КДБ