Та й у сусідній імперії його скасували вже десяток років тому. Тому у листопаді 1857 року створив таємний комітет для підготовки селянської реформи. Але, як завжди, щось пішло не так…
Пани виступили категорично проти скасування кріпацтва та відкритого продажу землі:
- Як так, Ваша Світлосте, всі ваші попередники, вступаючи на трон, роздавали землю найближчим панам, а іноді навіть не забирали її у старих. А тепер будь-який грошовитий підпанок і, страшно сказати, простолюдин зможе вільно купити землю? І саме головне, селяни не готові бути вільними. Та й не хочуть, ми ж їх щодня бачимо у стайнях, на полях, при худобі. Тож кріпацтво треба продовжити ще на рік, як ми завжди це робили за двох минулих царів. А може і на три роки. За це час селяни звикнуть до думки бути вільними, або Ваша Світлість передумає «рушити старину».
Оскільки імператор не заспокоївся, то звелів покликати селян. Селяни самі не приїхали, але прислали ходаків від асоціацій малих і середніх селян. Ці ходаки вже багато років самі не сіють і не жнуть, а лиш захищають інтереси селян за гроші панів:
- Не можна, Ваша Світлосте, касувати кріпацтво, бо пани дають нам роботу. Трохи б’ють, нічого платять, але роботу дають. І, не дай Боже, дати нам право продавати землю. Навіть ту, яка в нас є. Бо ми її продамо. Так, продамо або своїм панам, або навіть і чужим, не православним. А чужі пани скажуть, що їм потрібні рівні дороги, чесні суди, вибори царя. Вам потрібні ці клопоти?
Задумався імператор і каже:
- А якщо розпоряджатися землею будете не ви, а найрозумніші з вас, депутати, яких ви оберете в кожному селі?
- Ні, царю-батюшко. Ми дурні, а найрозумніші з нас ще дурніші. Ці точно землю продадуть. Бо землю у нас люблять тільки пани і ті, хто по ній не ходить, плугом її не ранить, боронами не мучить. А ми - тільки продати можемо.
- А зроби всіх нас, царю-імператоре, фермерами, - каже інший ходок. - Застав нас взяти по 100 га землі і примусь її обробляти. І годуй нас дотаціями, щоб ми не повтікали. Зараз нас таких 30-40 тисяч, які не можуть працювати без твоєї допомоги. А ти зроби нас таких 2 мільйони. Нам багато не треба. Ні доріг, ні судів, ні виборів. Тільки дотації. І розжени тих Терещенків, Ханенків. Бо вони доведуть тобі, що на землі можна працювати без дотацій, ще і прибутки отримувати.
Тут зайшов до царя міністр внутрішніх справ:
- Погані справи. Національний корпус опришків перекриває перевали. Каже, що це акція проти скасування кріпацтва. Мовляв, ми стільки років захищали селян від панів, громили маєтки, пускали червоного півня. А ви тепер хочете тупо звільнити селян. А нам що, знову до плуга і мотики? Не підемо! Он, Устим Кармелюк тричі з Сибіру тікав, а за соху так і не взявся. Працюючи ножом і сокирою, мав густішу юшку, ніж селяни, яких захищав.
Зрозумів тоді Олександр ІІ, що коня можна підвести до води, але змусити пити її – ні. Але не відступив. Чотири роки потому, у 1861 році таки провів селянську реформу, звільнив 22 мільйони кріпаків, хоча землі їм не дав.
У нас, в Україні, зараз 7 мільйонів кріпаків, які можуть отримати волю, якщо обраний нами імператор уважно вислухає і … пошле панів, ходаків і опришків на Хуст (районний центр Закарпаття), або і далі.