По-перше. Ми маємо законне право виключити з числа претендентів на придбання держмайна резидентів країни-агресора. У відповідному законі можна внести таку заборону на час до повного повернення Донбасу і Криму та урегулювання питання відшкодування завданих Україні збитків внаслідок окупації.
Російські гроші для нас неприйнятні, бо вони є засобом не економіки, а війни і політики. За інших умов «російські інвестори» спричиняли б у нас продовольчу кризу за енергетичною, а між ними – кризу невиплати зарплат, масових скорочень та інші. А так, ці гроші сюди не зайдуть і води мутити не будуть.
Тепер про президента.
Українцям щастило випадково обрати людину, яка чомусь не хоче виробляти і продавати спирт, алкогольні напої, розводити державних коней, свиней, курок, вирощувати елітні овочі і фрукти. Не хоче через підконтрольну фракцію призначати своїх керівників державних підприємств-кормушок. Не хоче торгувати газом. Не хоче роздавати українську землю «правильним» людям за «правильні» гроші. А міг би.
Сказав би: «Війна, ціни низькі, всі маємо згуртуватися…» Зібрав би команду свинарчуків, порозставляв би їх до корит. І п’ять років збирав би 250 мільйонів зелених причин, щоб знову обратися і казати: «Війна, ціни низькі, всі маємо згуртуватися…»
Наш дивний президент хоче за 28 тисяч гривень на місяць приймати важкі та непопулярні рішення. Рішення, які переважна більшість не розуміє, значна частина не підтримує, а войовнича меншість за які навіть клює як ультрас Зозулю.
Тож поки він не став «нормальним», не перетворився на пластилін, як Віктор І, не висидів сім’ю в межигір’ї, як Віктор ІІ, не зарошенився по саме інкогніто, як Петро І, час продавати державне майно і землю.