Новий освітній закон, що із застереженнями пройшов горнило Венеційської комісії, не дав компромісної відповіді на побоювання сторін з протилежними поглядами на ситуацію – держави Україна та держави-сусіда.
Можна сказати, не ваше діло, як нам вчити дітей в Україні. А можна сказати, що Україна – це місце, де добре живеться всім, навіть національним меншинам. Тим більше, що скоро нам доведеться вирішувати питання з однією агресивною меншиною та її «@…ським міром».
Я вважаю, що законодавча ініціатива про відкриття сертифікованих МОН приватних шкіл з мовами навчання національних меншин (для дітей середнього та старшого шкільного віку) стало б вирішенням мовних освітніх проблем Закарпаття, Донбасу і Криму.
Засновниками таких шкіл можуть бути установи (крім державних органів України), організації, громадяни України, ОТГ.
Школи можуть фінансуватися коштом батьків, ОТГ, спонсорів, в тому числі із-за кордону (крім резидентів країни-агресора).
Вчителями можуть працювати громадяни України та інших держав (крім країни-агресора), які мають відповідні дипломи українського або європейського зразка. Для приватних шкіл з мовою навчання національних меншин буде встановлена вимога: всі учні щороку (з 5-го по 11 клас) здають ЗНО з української мови та літератури, історії України (теж українською мовою). Крім того, в 9 та 11 класі здаються ЗНО з предметів, визначених МОН для державних шкіл.
Якщо 20% учнів «валять» щорічне ЗНО з української мови та літератури, історії України (українською мовою), школа втрачає сертифікат і діти переводяться до державної школи.
Повірте, діти, які сім разів здадуть ЗНО з української історії та мови, навіть якщо вони учили їх угорською, румунською, польською чи російською, будуть адаптовані до життя в Україні незгірш за тих, хто бив байдики в державній школі. А результати останніх ЗНО кажуть, що таких багато.