Але я думаю, що кожного вечора Петро Олексійович спокійно лягає спати, знаючи, що завтрашній день буде ще кращим. Адже він все для цього зробив.
Як послідовний виконавець волі Майдану він у перший рік свого правління вніс у Верховну Раду закон про імпічмент Президента та про тимчасові слідчі комісії. Тож всі 5 років діяв з огляду на потужний парламентський контроль. Він знав, що його наступники не зможуть скасувати ці важливі закони, бо це викличе спротив суспільства.
Ще перебуваючи в опозиції, він мріяв про закріплення в законодавстві переліку посад голів окремих комітетів ВРУ, Рахункової палати за опозицією. Ставши президентом, він негайно провів через Раду «Закон про опозицію». Тож тепер він не є ВІП-статистом у моно-шоу «Слуги народу».
Він знав, що правосуддя вершиться чесними судами а не чесними президентами, тож невідкладно провів судову реформу. Тепер він не боїться, що ці безглузді кримінальні справи проти нього направлять до суду. Адже ще будуть особисто ним реформовані суди. Він вірить в українські суди.
Чесні і високопрофесійні люди, яких він призначав генеральними прокурорами, за ці 5 років докорінно змінили прокуратуру. Тож жоден з нових прокурорів не підтримає у суді необґрунтованого обвинувачення проти нього.
Він реформував СБУ, забрав економічний блок і створив контррозвідувальний орган західного зразка.
АКС, НАБУ, САП, НАЗК, ДБР – як гостро заточені особисто ним олівці. Заточені служити не поточному президенту, а народу України. Тож, ставши народом, він почувається в безпеці. Яка різниця, кого призначать заступником голови ДБР. Слідчі тепер не виконуватимуть злочинних наказів, навіть якщо якийсь безумець такі накази віддасть.
А ще є вільні ЗМІ. Всі роки свого правління він турботливо плекав свободу слова, особливо «Свободу слова Савіка Шустера». А «5» і «Прямий» телеканали, які чомусь з ним пов’язують, насправді є взірцями журналістської етики. Етики «кріпосного театру політичних мініатюр».
Він не боїться відновлення повномасштабної агресії Росії на сході України. Маючи парламентську більшість та уряд однодумців, він реформував українську армію за зразками НАТО. Гідна зарплата, соцпакет, повага суспільства створити ситуацію, коли на одну вакансію в ЗСУ по три кандидати, тож військкомати втомилися відмовляти бажаючим: «Потренуйтеся, попрацюйте над собою, адже право захищати Україну надається найкращим». Тому його діти та діти його партійних однодумців не можуть попасти в ЗСУ, тупо не проходять конкурс. А ще Росія просто боїться створеної ним нової української армії. Хоч президент пішов, та армія лишилася.
Так, він знав, що колись піде. Хотілося не цього разу, а пізніше. Але готувався уже зараз. В останній рік правління провів через Раду закон про транзит влади, яким визначив коло осіб, які в день інавгурації нового президента складуть повноваження і виконуватимуть обов’язки до призначення наступників. Ніхто з його команди не тримався за крісла. Ні руками, ні ногами, ні зубами.
Тому кожного вечора Петро Олексійович спокійно лягає спати.
Якщо його наступник зробить не менше, то й ми лягатимемо спати спокійно.